Генрік Ібсен - Ворог народу

Вітальня в лікаря. Двері до їдальні зачинені. Ранок.

Фру Стокман (виходить з їдальні з нерозкритим листом, іде до дверей праворуч, що ближче до авансцени, і заглядає) . Ти вдома, Томасе?

Лікар Стокман.Я щойно прийшов. (Заходить) . Щось є?

Фру Стокман.Лист від твого брата. (Простягає йому лист) .

Лікар Стокман.А подивимось. (Розриває конверта й читає) . Присланий манускрипт при цьому повертається. (Читає невиразно) . Гм…

Фру Стокман.Що він там пише?

Лікар Стокман (кладе лист в кишеню) . Нічого, тільки каже, що зайде сюди десь опівдні.

Фру Стокман.Ти вже не забудь і нікуди не йди.

Лікар Стокман.Так, я можу лишитись удома, я вже закінчив усі вранішні візити.

Фру Стокман.Мені страшенно цікаво, як він до цього поставився?

Лікар Стокман.Бачиш, йому, звісно, не може подобатись, що це я, а не він зробив це відкриття.

Фру Стокман.То значить, і ти цього побоюєшся?

Лікар Стокман.Ну, суттю, він, звісно, буде радий, ти це сама можеш зрозуміти… Проте… У Петера ще й повсякчасний, проклятий страх, що хтось інший, а не він зробить щось в інтересах міста.

Фру Стокман.Знаєш що, Томасе, будь великодушний і розділи з ним цю честь відкриття. Хіба не може бути так, що це він навернув тебе на слід?

Лікар Стокман.Мені це, звісно, однаково, якщо мені пощастить полагодити справу, то…

Старий Мартен Кийл (висуває голову з дверей у передпокій, допитливо озирається й промовляє з хитрим виглядом і прихованим сміхом) . Це… це правда?

Фру Стокман (іде до нього) . Батьку… ви?.

Лікар Стокман.А… тесть! Здорові були, здорові були.

Фру Стокман.Заходьте!

Мартен Кийл.Якщо це правда – увійду, а ні – піду собі.

Лікар Стокман.Та що таке правда?

Мартен Кийл.Та ця дурниця з водогоном. Правда це?

Лікар Стокман.Звісно, правда. А ви звідки вже знаєте?

Мартен Кийл.Петра забігала, ідучи до школи.

Лікар Стокман.Невже забігала?

Мартен Кийл.А… як же!. Вона й розповіла. Я спочатку подумав, що вона хоче обдурити мене. Але цього від неї не можна сподіватись.

Лікар Стокман.Як ви це могли навіть подумали?

Мартен Кийл.Ніколи не можна звіряти ні на кого. Обдурять раніше, ніж здогадаєтесь про це. Ну, то це, виходить, правда?

Лікар Стокман.Розуміється, правда. Сідайте ж, тестю. (Показує йому на канапу) . Хіба ж це не справжнє щастя для міста?

Мартен Кийл (намагається стримати сміх) . Щастя для міста?

Лікар Стокман.Що так вчасно я зробив це відкриття.

Мартен Кийл (як і перше, стримуючи сміх) . Так, так, так. От ніколи 6 я не подумав, що ви можете утнути таку штуку зі своїм рідним братом.

Лікар Стокман.Штуку?

Фру Стокман.Любий тату…

Мартен Кийл (спирається руками й підборіддям на головку своєї палиці й хитро підморгує до лікаря) . То як же тепер? У водопровідних трубах з’явилися якісь звірі? Так?

Лікар Стокман.Еге, бактерії.

Мартен Кийл.І їх, отих звірів, там дуже багато, сказала Петра. Сила-силенна!

Лікар Стокман.Звісно. Може цілі сотні тисяч.

Мартен Кийл.І немає нікого, хто міг би бачити їх? Так?

Лікар Стокман.Ні, їх бачити не можна.

Мартен Кийл (з тихим клекотливим сміхом) . Краще за це, чорт мене забирай, я ще зроду не чув від вас.

Лікар Стокман.Як? Що ви думаєте?

Мартен Кийл.Тільки, нізащо у світі ви не переконаєте бурмістра, що це правда.

Лікар Стокман.Ну, це ми ще побачимо!

Мартен Кийл.Невже ви гадаєте, що він може стати божевільним?

Лікар Стокман.Я сподіваюсь, що все місто стане таке божевільне.

Мартен Кийл.Усе місто – так! Дуже навіть легко. Так їм і треба. Вони розумніші за нас, старих. Вони мене викинули з Управи, як собаку, забалотували, кажу вам. Ну ось тепер і маєте! Утніть їм таки цю штуку, Стокмане.

Лікар Стокман.Але послухайте но, тестю…

Мартен Кийл.Утніть штуку, кажу я вам. Якщо вам пощастить, і бурмістр зі своїми приятелями тикнуться носом у стіну, то я зараз же даю сто корон на бідних.

Лікар Стокман.О, це дуже добрий вчинок!*

Мартен Кийл.Я – людина маленька, мені нема звідки розкидатись грішми, проте якщо вам пощастить – півсотні корон на бідних на Різдво.