Генрік Ібсен - Ворог народу

Лікар Стокман (потискає йому руку) . Не можу висловити вам, любий пане Аслаксене, який я щиро радий здибати таку симпатію серед своїх громадян. Я такий радий, такий радий. Послухайте, може вип’єте маленьку скляночку хересу?

Аслаксен.Ні, дуже вам вдячний. Я не вживаю хмільних напоїв.

Лікар Стокман.Тоді склянку пива? Що ви на це скажете?

Аслаксен.Дякую, але й від цього відмовлюсь, пане лікарю, так рано я нічого не вживаю. Я тепер піду в місто, треба поговорити де з ким із домовласників і підготувати настрій.

Лікар Стокман.Це дуже ласкаво з вашого боку, пане Аслаксене, а все ж я ніяк не можу погодитися, щоб усі ці заходи були потрібні. Мені здається, що справа й сама зробиться.

Аслаксен.Владу важко рушити з місця. Це я не кажу, щоб їх образити, хай бог боронить!

Говстад.Завтра ми їх трохи протягнемо в газеті.

Аслаксен.Тільки не дуже, пане Говстаде. Будьте помірковані, бо ви їх інакше не зсунете з місця. Послухайте моєї поради. Я дістав добрий досвід у життєвій школі. Ну, однак, треба мені попрощатися з Лікаром. Тепер ви знаєте, що ми, дрібні обивателі, у всякім разі стоїмо за вашою спиною. На вашім боці, пане лікарю, об’єднана більшість.

Лікар Стокман.Дякую вам, любий мій пане Аслаксене. (Простягає йому руку) . Прощайте, прощайте.

Аслаксен. А ви не підете до друкарні разом зі мною, пане Говстаде?

Говстад.Я зайду пізніше. Треба тут дещо скінчити.

Аслаксен.Добре, добре! (Уклоняється й виходить. Лікар Стокман проводить його до передпокою) .

Говстад (коли Лікар повертається) . Ну, що ви скажете, пане лікарю? Хіба не час тут провітрити й витрусити всю цю кволість, половинчастість і боягузство?

Лікар Стокман.Ви маєте на увазі Аслаксена?

Говстад.Так, його. Він належить до тих, що мерзіють у болоті, хоч яка з нього добра людина була з іншого боку. І таких у нас тут багато. Вони хитаються з одного боку в інший і через усякі міркування й через усякі сумніви ніколи не сміють зробити рішучого кроку.

Лікар Стокман.Але Аслаксен, як мені здається, щиро доброзичлива людина.

Говстад.Є одна річ, що я її ставлю вище – це спокійна певність самого себе.

Лікар Стокман.Цілком погоджуюся з вами.

Говстад.Через те я й хапаюсь за цю нагоду й хочу спробувати, чи не можу я хоч раз примусити цих доброзичливих людей піднестись душею? Схиляння перед авторитетами треба вирвати з коренем. Непрощенна помилка з водогоном повинна виявитись перед усіма, хто має право голосу.

Лікар Стокман.Гаразд. Якщо ви гадаєте, що це потрібно в інтересах суспільства, то нехай так і буде. Тільки перше я поговорю з братом.

Говстад.А тим часом я заготую статтю від редакції. І коли б бурмістр не захотів зрушити цього діла…

Лікар Стокман.Невже ви гадаєте, що це може бути?

Говстад.Так мені здається. Тоді що?

Лікар Стокман.Тоді я обіцяю вам… Слухайте, тоді ви можете надрукувати мою доповідь – візьміть її геть усю.

Говстад.Можу надрукувати? Даєте слово?

Лікар Стокман (простягає йому доповідь) . Ось вона. Візьміть її із собою. Біди не буде, якщо ви її прочитаєте. Потім ви мені повернете її.

Говстад.Добре, добре. Я це зроблю. А наразі – бувайте здорові, пане лікарю.

Лікар Стокман.Прощайте, прощайте. Побачите, як однаково піде.

Говстад.Гм… побачимо. (Уклоняється й виходить через передпокій) .

Лікар Стокман (іде й заглядає у їдальню) . Катрін! А, ти вже вернулась, Петро?

Петра (заходить) . Оце допіру повернулася зі школи.

Фру Стокман (заходить у кімнату) . Ще не було?

Лікар Стокман.Петера? Ні. Але я чимало говорив із Говстадом. Він увесь захоплений відкриттям. Воно, бач, має далеко більше значіння, ніж я гадав раніше. І якщо б була потреба, то газета вся до моїх послуг.

Фру Стокман.Ти гадаєш, що може бути потреба?

Лікар Стокман.Зовсім ні. Але у всякому разі мимоволі почуваєш гордість, знаючи, що маєш на своїм боці незалежну пресу. Та й я думаю… у мене був старшина Спілки Домовласників.

Фру Стокман.Так? А цей чого хоче?

Лікар Стокман.Також підтримати мене. Якщо зайде потреба, то всі мене підтримають. Катрін, знаєш, що стоїть у мене за спиною?