Генрік Ібсен - Ворог народу

Бурмістр.Водопостачання водолікарні вже є. Це факт; отже, з ним треба рахуватись, як із фактом. Дуже можливо, що директори колись не відмовляться обміркувати, у який спосіб ( якщо будуть грошові пожертви ) , – можна буде зробити деякі потрібні поліпшення.

Лікар Стокман.І ти гадаєш, що я колись погоджусь на таку підлоту?

Бурмістр.Підлоту?

Лікар Стокман.Так, це підлота, брехня, обдурювання, злочин, чистий злочин проти людности, проти цілого суспільства!

Бурмістр.Як я вже сказав раніше, я зовсім не переконався, що справді загрожує якась небезпека.

Лікар Стокман.Ні, таке переконання в тебе є. Та інакше й не може бути. Моя доповідь надзвичайно точна й цілком переконує. Я це знаю. І ти це знаєш дуже добре, тільки не хочеш признатися. Це ж ти тоді наполягав на тому, щоб будинок водолікарні й водогін розташувати там, де вони тепер. І тепер це саме, ця твоя клята помилка не дозволяє тобі признатись!.. Ти думаєш, я не розкусив тебе?

Бурмістр.А якщо б навіть і так? Може, я трохи занадто гостро ставлюсь до своєї репутації, але ж і це в інтересах міста. Без морального авторитету я не можу керувати й вести справи так, як я вважаю за найкраще для загального добра. Через це, і ще через деякі міркування, для мене дуже важливо, щоб твоя доповідь не була подана на зібрання Директорів. Її треба затримати задля загального добра. А потім я подбаю, щоб передати справу на обміркування, і ми без галасу зробимо все, що можливо. Тільки щоб нічого з цієї фатальної історії, жодного слова не дійшло до широких мас.

Лікар Стокман.Тепер уже цьому не можна стати на перешкоді, любий Петере.

Бурмістр.Можна й треба стати на перешкоді.

Лікар Стокман.Не можна, кажу тобі, занадто багато людей уже знають.

Бурмістр.Багато знає? Хто ж це? Невже ці панове з «Народного Вісника», що…

Лікар Стокман.Еге, і вони також. Незалежна, вільна у своїх думках преса подбає, щоб примусити вас виконати свій обов’язок.

Бурмістр (після короткої паузи) . Ти дуже необачна людина, Томасе. Ти не подумав, які наслідки від цього можуть бути для тебе самого.

Лікар Стокман.Наслідки? Для мене?

Бурмістр.Для тебе й для твоєї родини.

Лікар Стокман.Що ти там, у біса, кажеш?

Бурмістр.Мені здається, що я ціле життя був для тебе непоганим братом, готовим завжди прийти на допомогу.

Лікар Стокман.Так, це правда, і за це я тобі вдячний.

Бурмістр.Цього й не треба. Почасти я навіть примушений був так робити, заради себе самого. Я завжди гадав, що мені легше буде стримувати тебе, якщо я поліпшу твій матеріальний стан.

Лікар Стокман.Що таке? І це також у своїх власних інтересах?

Бурмістр.Почасти, кажу я. Людині, яка має офіційне становище, незручно, коли його найближчий родич завжди компрометує себе.

Лікар Стокман.Ти гадаєш, що я це роблю?

Бурмістр.Так, на жаль. Ти часто компрометуєш себе, і навіть сам цього не знаєш. У тебе неспокійний, задирливий і бунтарський дух. І до цього ще твоя нещаслива залюбленість у писанні всяких можливих і неможливих речей. Ускочить тобі щось у голову – і вже готова стаття, або й ціла брошура.

Лікар Стокман.А хіба це не обов’язок громадянина ділитися з громадянством усякою новою думкою, якщо вона йому спала?

Бурмістр.Громадянство зовсім не потребує нових думок. Йому найбільше личать добрі старі думки, визнані й затверджені.

Лікар Стокман.І ти це так просто говориш?

Бурмістр.Треба ж мені колись просто поговорити з тобою. Досі я уникав цього, бо знав, який ти вразливий. Але тепер я мушу сказати тобі правду, Томасе. Ти навіть не уявляєш, як ти шкодиш собі своєю запальністю. Ти скаржишся на владу, на уряд, обурюєшся, запевняєш, що тебе усувають… переслідують. А чого іншого може сподіватись така важка, як ти, людина?

Лікар Стокман.Ну, ще що? Я – важка людина?

Бурмістр.Авжеж, Томасе, ти дуже важка людина для спільної праці. Я пересвідчився в цьому сам. Ти не зважаєш ні на які міркування. Ти, вочевидь, зовсім забуваєш, що це мені ти повинен дякувати за свою посаду курортного лікаря.

Лікар Стокман.Ні, я повинен дякувати тільки собі самому, нікому іншому. Я перший заговорив про те, що місто може стати блискучим курортом. Я єдиний говорив тоді про це, і я один тільки боронив цю думку протягом багатьох років, і писав, писав…