Генрік Ібсен - Ворог народу

Бурмістр.Ти сам почав небезпечну гру.

Петра.Дядьку, це обурливе ставлення до такої людини, як мій батько!

Фру Стокман.Ти краще мовчи, Петро.

Бурмістр(дивиться на Петру ) . Ага, тут уже дозволяється висловлювати свої погляди. Хоч правда, зрозуміло. (До Фру Стокман) . Слухайте, братова, тут у домі ви, мабуть, найрозсудливіша людина. Уживіть усю силу вашого впливу на чоловіка, примусьте його зрозуміти, які наслідки потягне за собою це все для його родини, і…

Лікар Стокман.Справи моєї родини не торкаються нікого, крім мене самого.

Бурмістр.І для його родини, кажу я, і для того міста, де він живе.

Лікар Стокман.Я саме хочу справжнього добра для міста. Я хочу виявити всі вади, які однаково, рано чи пізно, мусять спливти наверх. Тоді й видно буде, чи я люблю своє рідне місто!

Бурмістр.Ти? Коли ти у своїй сліпій упертості відриваєш у нього його найважливіше джерело, що з нього воно живиться!

Лікар Стокман.Це джерело отруєне, мій друже. Ми живемо з того, що продаємо болото й гнилизну. Наш громадський добробут живиться брехнею.

Бурмістр.Фантазія або й ще гірше. Людина, яка може шпурляти такі мерзенні інсинуації своєму рідному місту – не хто, як ворог суспільству!

Лікар Стокман (кидається до нього) . І ти насмілюєшся!..

Фру Стокман.Томасе! (Кидається між ними) .

Петра (хапає батька за руки) . Заспокойся, тату.

Бурмістр.Я не хочу наражатись тут на якесь насильство. Тебе попереджено. Подумай добре про свої обов’язки до самого себе й до своєї родини. Прощай! (Виходить) .

Лікар Стокман (ходить по кімнаті) . І я мушу терпіти таке поводження!.. У своєму власному домі! Катрін, що ти на це скажеш?

Фру Стокман.Звісно, сором і ганьба, Томасе…

Петра.О, якщо б я тільки могла добратися до дядька!

Лікар Стокман.Я сам, звісно, винен. Давно треба було визвіритись… показати йому зуби й огризнутися!.. Назвати мене ворогом суспільству!.. Ні, заприсягаюсь своєю душею і вічним раюванням, що я цього так не залишу!

Фру Стокман.Але, милий Томасе, у твого брата в руках сила!

Лікар Стокман.А на моїй стороні – право!

Фру Стокман.Право, право! А що тобі з того, що воно на твоїй стороні, коли сили в тебе нема?

Петра.Мамо!.. Як ти можеш говорити такі речі?!.

Лікар Стокман.По-твоєму виходить, у вільному суспільстві нічого не значить мати на своїй стороні право? Дивна ти, Катрін! А крім того, хіба в мене в авангарді не стоїть незалежна преса, що має вільну думку, а за плечима – об’єднана більшість. Я гадаю – чимала сила!

Фру Стокман.Але, Томасе, чи не думаєш ти!..

Лікар Стокман.Чого я не думаю?

Фру Стокман…іти проти свого брата, я хочу сказати.

Лікар Стокман.А якого біса ти б хотіла? Що ж мені робити, якщо не відстоювати те, що є істина й право?

Петра.І я тебе про це саме питаю.

Фру Стокман.Жодної тобі від цього користи не буде. Як вони не хочуть – то вже не хочуть.

Лікар Стокман.Ого, Катрін. Дай тільки час, тоді побачиш, що я здобуду цією війною.

Фру Стокман.Здобудеш може те, що дістанеш відставку. Це ти можеш!

Лікар Стокман.У всякім разі відбуду свій обов’язок перед людністю… перед суспільством. Я той, що вони називають ворогом суспільства!

Фру Стокман.А перед своєю родиною, Томасе? Перед нами всіма тут у цій хаті? Невже ти думаєш, що цим відбуваєш свій обов’язок перед тими, про кого ти повинен дбати?

Петра.Мамо, не думай ти, будь ласка, насамперед за нас!

Фру Стокман.Тобі це легко казати. У крайньому разі ти можеш стояти на своїх ногах. Але ти подумай про хлоп’ят, Томасе, подумай трохи і про себе, та й про мене…

Лікар Стокман.Я думаю, Катрін, що ти геть глузду відбилась. Якщо б я, як нікчемний боягуз, уклонився в ноги цьому Петерові та його клятій зграї, хіба б у мене могла бути хоч одна щаслива година в житті?

Фру Стокман.Цього я не знаю, але хай бог боронить від такого щастя, яке на нас усіх чекає, якщо ти підеш на це діло. Знову зостанешся без хліба, без постійних прибутків. Здається, доволі ми цього зазнали за давніших часів. Згадай про це, Томасе, подумай, що тепер може бути.

Лікар Стокман (бореться із собою і стискає кулаки). І щоб ці конторські запроданці могли витворяти таке з чесною, вільною людиною. Ну, хіба ж це не жахливо, Катрін?