Генрік Ібсен - Ворог народу

Фру Стокман.Правда, гріх таке вчинити з тобою, Томасе, це все так. Але хіба мало на віку всякої кривди доводиться терпіти! Ось і хлопці, Томасе! Глянь на них! Що з ними буде? Ні, ні, ти ніколи не зможеш…

Ейліф і Мартен заходять зі своїми книжками.

Лікар Стокман.Хлопці! (Раптом перемагає себе й говорить рішуче) . Ні! Нехай увесь світ завалиться, а я не схилю своєї голови в ярмо!

Іде до себе в кімнату.

Фру Стокман (услід за ним) . Томасе, що ти хочеш робити?

Лікар Стокман (на порозі) . Я хочу мати право сміливо дивитися у вічі хлопцям, коли вони виростуть вільними людьми (Заходить до себе) .

Фру Стокман (вибухає сльозами) . Господи, змилуйся!

Петра.Молодець тато, він не поступиться!

Хлопці здивовано питають, що трапилось. Петра киває їм, щоб мовчали.

Контора редакції «Народного Вісника». Ліворуч, у глибині сцени, вхідні двері. На тій самій стіні правіше – інші двері зі скляними шибками. Крізь них видно друкарню. У стіні праворуч також двері. Посеред кімнати – великий стіл, закиданий паперами, газетами й книгами. Спереду, ліворуч – вікно, перед ним бюрко з високим табуретом. Коло столу – два крісла. Попід стіною – кілька стільців. Кімната трохи темна, непривітна, меблі старі, крісла брудні й подерті. У друкарні двоє складачів за роботою, там само далі видно ручний друкарський прес, що працює.

Редактор Говстад сидить за бюрком і пише. З дверей праворуч заходить Білінг із Лікаровим рукописом у руках.

Білінг.Ну, скажу я вам!

Говстад (пише) . Прочитали?

Білінг (кладе рукопис на стіл) . Прочитав, звісно.

Говстад.Ну, як… ріже?

Білінг.Що там ріже! Він, хай йому біс, просто розбиває на кавалки! Кожне слово падає з такою силою, неначе сокирою рубає!

Говстад.Так, тільки ті люди не впадуть за один раз.

Білінг.Правда, але ми будемо бити їх раз по раз, поки не виб’ємо всю їхню міць. Коли я сидів там і читав, то мені здавалось, що я бачу, як здалеку насувається революція.

Говстад (озирається) . Тихше, не говоріть голосно. Не треба, щоб Аслаксен чув.

Білінг.Аслаксен – мокра курка, боягуз. У ньому ніякої чоловічої відваги. Цей раз поставите ви на своє, га? Пустите Лікарову доповідь?

Говстад.Так, якщо тільки бургомістр не поступиться сам, доброю волею, то…

Білінг.Чорт знає, як би було досадно!

Говстад.На щастя, ми можемо використати становище, нехай би там хоч що трапилось. Якщо бургомістр не пристане на Лікарову пропозицію, то в нього на шиї опиняться всі дрібні обивателі, уся спілка домовласників та інших. Якщо погодиться, то змушений буде розійтися з цілою групою великих акціонерів курорту, що досі його найбільше підтримували.

Білінг.Так, правда. Але ж їм довелось би потрусити гаманцем. Треба було б великих грошей.

Говстад.Еге, можете навіть забожитись, що це так. А коли їхнє коло буде розірване, то ми почнемо день у день поясняти людності, що бургомістр – нетямуща людина, і що відповідальні посади, так само як і керування громадськими справами, повинні перейти до рук таких людей, які мають вільну думку.

Білінг.Хай мені грець, якщо це не цілком справедливо. Сам бачу, що справедливо. Ми тепер стоїмо, неначе перед початком революції.

Стукають.

Говстад.Тихше! (кричить) : Прошу!

Лікар Стокман заходить із дверей у глибині сцени, ліворуч.

Говстад (іде йому назустріч) . А, це ви, лікарю! Ну, як?

Лікар Стокман.Друкуйте, пане Говстаде.

Говстад.На цьому таки скінчилось?

Білінг.Ура!

Лікар Стокман.Друкуйте, кажу вам. Авжеж, скінчилось на цьому. Самі захотіли. Нехай тепер мають. Тепер у місті почнеться війна, пане Білінгу.

Білінг.Ножами, сподіваюсь? Просто з ножем до горла, пане лікарю!..

Лікар Стокман.Доповідь – це тільки початок. У мене в голові вже склався план ще чотирьох чи п’яти статей. Де у вас тут Аслаксен?

Білінг (кричить у друкарню) . Аслаксене! На хвилинку зайдіть сюди.

Говстад.Чотири чи п’ять статей, кажете? І все про ту саму справу?

Лікар Стокман.Ні, далеко ні, мій любий, зовсім на інші теми. Але вихідний пункт, звісно, – водогін і багно. Одно тягне за собою інше, розумієте? Подібне до того, як ламають стару будівлю, точнісінько так.