Білінг.Але ж ви цікавитесь громадськими справами?
Капітан Горстер.Ні, я не розуміюся на них.
Білінг.Однаково. У будь-якому разі в голосуванні повинен брати участь кожний.
Капітан Горстер.Навіть і ті, хто не може мати своєї думки? Навіть і ті?
Білінг.Не мати своєї думки? Що ви хочете цим сказати? Суспільство – те саме, що й судно. Стерном повинен керувати кожний.
Капітан Горстер.На суходолі може це й добре, але на морі – ні до чого.
Говстад.Дивно! Більшість моряків так мало цікавляться тим, що робиться на суходолі.
Білінг.Просто надзвичайно.
Лікар Стокман.Моряки, як ті перелітні птахи. Вони почувають себе однаково вдома і на півдні, і на півночі. А нам, не таким як вони, доводиться через те бути ще енергійнішими, пане Говстаде. Що сьогодні у «Віснику» є що-небудь таке загально корисне?
Говстад.Про міські справи – нічого. Завтра я хочу розмістити вашу статтю.
Лікар Стокман.А, чорт, цю статтю. Слухайте но, може, б ви зачекали з нею?
Говстад.Зачекати? А саме й місце є, і, як мені здається, тепер саме вона на часі.
Лікар Стокман.Так, так. Може ви й маєте слушність. А проте трошечки зачекайте. Я потім усе вам поясню.
З передпокою входить Петра. Вона в капелюсі, у пальті, і під пахвою тримає зшитки.
Петра.Добрий вечір.
Лікар Стокман.Добрий вечір, Петро, це ти?
Усі присутні вітаються. Петра кладе свої книжки й усі речі на стілець коло дверей.
Петра.От, сидять собі, й тішаться, а я бігаю й працюю.
Лікар Стокман.Ну, іди й тішся й ти з нами.
Білінг.Виполоскати вам склянку?
Петра.Дякую, я краще сама. Ви занадто енергійно це робите. Тату, у мене лист тобі є. (Іде до стільця, де лежать її речі) .
Лікар Стокман.Лист? Від кого?
Петра (шукає в пальті, у кишені) . Я взяла його в листоноші, коли виходила з дому.
Лікар Стокман (підводиться й підходить до неї) . І ти зараз тільки оце несеш його мені?
Петра.Мені, далебі, ніколи було знову бігти нагору. Будь ласка, ось він.
Лікар Стокман.Дай подивитися, дай, моя дитино. (Дивиться на адресу) . Так, цілком так.
Фру Стокман.Це той, що ти на нього так чекав, Томасе?
Лікар Стокман.Еге, той самий. Мені треба пройти до себе. Де мені взяти свічку, Катрін? У моїй кімнаті знову нема лампи?
Фру Стокман.Лампа стоїть і горить на твоєму письмовому столі.
Лікар Стокман.Ну, добре! – прошу вибачити, я на хвилину. (Виходить у кімнату праворуч) .
Петра.Що це може бути, мамо?
Фру Стокман.Не знаю. Останніми днями він часто питав про листоношу.
Білінг.Може якийсь пацієнт з іншого міста?
Петра.Бідний тато, у нього незабаром буде мало роботи. (Миє собі склянку) . А це, мабуть, смачне!
Говстад.У вас була сьогодні лекція також і у вечірній школі?
Петра (надпиваючи зі склянки) . Дві години.
Говстад.А вранці чотири години в Інституті?
Петра (сідає коло дверей) . П’ять годин.
Говстад.А ввечері ще мусите виправляти зшитки?
Петра.Еге. Он лежить їх ціла купа.
Капітан Горстер.У вас також, я бачу, роботи по вуха?
Петра.Авжеж, але це добре! Така потім приємна втома.
Білінг.Вам подобається?
Петра.Атож. І спиться так добре.
Мартен.Ти, мабуть, багато нагрішила, Петро?
Петра.Нагрішила?
Мартен.Авжеж, коли ти так багато працюєш. Пан Рерлюнд каже, що праця – це є кара за наші гріхи.
Ейліф.Який же ти дурень, коли віриш таким речам.
Фру Стокман.Тихше, тихше, Ейліфе.
Білінг (сміється) . Це чудово!
Говстад.А ви не хотіли б багато працювати, Мартене?
Мартен.Не хотів би.
Говстад.Ким би ви хотіли бути в житті?
Мартен.Найкраще бути вікінгом.
Ейліф.Але тоді ти мусів би стати поганином?
Мартен.То що? І став би поганином.
Білінг.Я з тобою цілком згоден, Мартене. Я те саме кажу.
Фру Стокман (киває до нього) . Ну, ви цього, звісно, не кажете, пане Білінгу?
Білінг.Щоб я так жив. Я поганин, і пишаюсь цим. Почекайте, незабаром усі ми станемо поганами.
Мартен.І тоді можна буде робити все, що захочемо?
Читать дальше