Генрік Ібсен - Ворог народу

Білінг.Але ж ви цікавитесь громадськими справами?

Капітан Горстер.Ні, я не розуміюся на них.

Білінг.Однаково. У будь-якому разі в голосуванні повинен брати участь кожний.

Капітан Горстер.Навіть і ті, хто не може мати своєї думки? Навіть і ті?

Білінг.Не мати своєї думки? Що ви хочете цим сказати? Суспільство – те саме, що й судно. Стерном повинен керувати кожний.

Капітан Горстер.На суходолі може це й добре, але на морі – ні до чого.

Говстад.Дивно! Більшість моряків так мало цікавляться тим, що робиться на суходолі.

Білінг.Просто надзвичайно.

Лікар Стокман.Моряки, як ті перелітні птахи. Вони почувають себе однаково вдома і на півдні, і на півночі. А нам, не таким як вони, доводиться через те бути ще енергійнішими, пане Говстаде. Що сьогодні у «Віснику» є що-небудь таке загально корисне?

Говстад.Про міські справи – нічого. Завтра я хочу розмістити вашу статтю.

Лікар Стокман.А, чорт, цю статтю. Слухайте но, може, б ви зачекали з нею?

Говстад.Зачекати? А саме й місце є, і, як мені здається, тепер саме вона на часі.

Лікар Стокман.Так, так. Може ви й маєте слушність. А проте трошечки зачекайте. Я потім усе вам поясню.

З передпокою входить Петра. Вона в капелюсі, у пальті, і під пахвою тримає зшитки.

Петра.Добрий вечір.

Лікар Стокман.Добрий вечір, Петро, це ти?

Усі присутні вітаються. Петра кладе свої книжки й усі речі на стілець коло дверей.

Петра.От, сидять собі, й тішаться, а я бігаю й працюю.

Лікар Стокман.Ну, іди й тішся й ти з нами.

Білінг.Виполоскати вам склянку?

Петра.Дякую, я краще сама. Ви занадто енергійно це робите. Тату, у мене лист тобі є. (Іде до стільця, де лежать її речі) .

Лікар Стокман.Лист? Від кого?

Петра (шукає в пальті, у кишені) . Я взяла його в листоноші, коли виходила з дому.

Лікар Стокман (підводиться й підходить до неї) . І ти зараз тільки оце несеш його мені?

Петра.Мені, далебі, ніколи було знову бігти нагору. Будь ласка, ось він.

Лікар Стокман.Дай подивитися, дай, моя дитино. (Дивиться на адресу) . Так, цілком так.

Фру Стокман.Це той, що ти на нього так чекав, Томасе?

Лікар Стокман.Еге, той самий. Мені треба пройти до себе. Де мені взяти свічку, Катрін? У моїй кімнаті знову нема лампи?

Фру Стокман.Лампа стоїть і горить на твоєму письмовому столі.

Лікар Стокман.Ну, добре! – прошу вибачити, я на хвилину. (Виходить у кімнату праворуч) .

Петра.Що це може бути, мамо?

Фру Стокман.Не знаю. Останніми днями він часто питав про листоношу.

Білінг.Може якийсь пацієнт з іншого міста?

Петра.Бідний тато, у нього незабаром буде мало роботи. (Миє собі склянку) . А це, мабуть, смачне!

Говстад.У вас була сьогодні лекція також і у вечірній школі?

Петра (надпиваючи зі склянки) . Дві години.

Говстад.А вранці чотири години в Інституті?

Петра (сідає коло дверей) . П’ять годин.

Говстад.А ввечері ще мусите виправляти зшитки?

Петра.Еге. Он лежить їх ціла купа.

Капітан Горстер.У вас також, я бачу, роботи по вуха?

Петра.Авжеж, але це добре! Така потім приємна втома.

Білінг.Вам подобається?

Петра.Атож. І спиться так добре.

Мартен.Ти, мабуть, багато нагрішила, Петро?

Петра.Нагрішила?

Мартен.Авжеж, коли ти так багато працюєш. Пан Рерлюнд каже, що праця – це є кара за наші гріхи.

Ейліф.Який же ти дурень, коли віриш таким речам.

Фру Стокман.Тихше, тихше, Ейліфе.

Білінг (сміється) . Це чудово!

Говстад.А ви не хотіли б багато працювати, Мартене?

Мартен.Не хотів би.

Говстад.Ким би ви хотіли бути в житті?

Мартен.Найкраще бути вікінгом.

Ейліф.Але тоді ти мусів би стати поганином?

Мартен.То що? І став би поганином.

Білінг.Я з тобою цілком згоден, Мартене. Я те саме кажу.

Фру Стокман (киває до нього) . Ну, ви цього, звісно, не кажете, пане Білінгу?

Білінг.Щоб я так жив. Я поганин, і пишаюсь цим. Почекайте, незабаром усі ми станемо поганами.

Мартен.І тоді можна буде робити все, що захочемо?