Генрік Ібсен - Ворог народу

Говстад.Мені здавалось би, що так.

Бурмістр.Проте загалом у нашому місті панує прекрасний дух толерантності… справжній здоровий громадянський дух. Видима річ, це через те, що всіх нас єднає одна велика спільна справа – справа, що однаково високою мірою торкається всіх добродумних громадян.

Говстад.Водолікарня, так?

Бурмістр.Якраз вона. Наша велика, нова, розкішна водолікарня. Зачекайте! Вона стане головною життьовою умовою для міста. Немає сумніву!

Фру Стокман.Те саме каже й Томас.

Бурмістр.Яке, справді, надзвичайне піднесення в наших місцях уже за ці два роки! У людей завелися гроші, почалося життя, рух. Будівлі та земельні ділянки йдуть у гроші щодня.

Говстад.Безробіття меншає.

Бурмістр.Так, і це також. Тягар опіки над бідарями, що лежав на заможних класах, став далеко легший, і далі чимраз легшатиме – якщо тільки цей рік випаде справді добре поліття й прибуде багато приїжджих, багато хворих, що рознесуть славу про наш курорт.

Говстад.Я чув, що є чималі надії на це.

Бурмістр.Авжеж, уже можна помітити дуже сприятливі ознаки. Щодня приходять запити про приміщення тощо.

Говстад.Ого, то виходить, що стаття лікаря саме на часі.

Бурмістр.Він знов щось написав?

Говстад.Ні, він писав зимою. Він рекомендує курорт і спиняється на сприятливих гігієнічних обставинах тутешньої місцевості. Але тоді я затримав її.

Бурмістр.Так? Мабуть, якась перешкода?

Говстад.Ні, ні, нічого подібного. Я тільки подумав, що краще почекати до кінця весни, коли люди починають думати про те, як і де відпочити влітку.

Бурмістр.Дуже розумно. Надзвичайно розумно, пане Говстаде.

Фру Стокман.Коли справа йде за курорт, то Томас стає справді невтомний.

Бурмістр.Ну, на те він тут служить за лікаря.

Говстад.Звісно, а до того ще він же перший і утворив його.

Бурмістр.Він? Он як! Та й мені не раз доводилось чути, що деякі люди такої самої думки. Проте я все-таки гадав би, що й мені належить скромна частина участі в цьому підприємстві.

Фру Стокман.Томас це завжди говорить.

Говстад.Хто ж може це заперечувати, пане бурмістре? Ви пустили в рух усе діло й провели його в життя. Це ми всі знаємо. Я хотів тільки сказати, що перша ідея йшла від лікаря.

Бурмістр.Так, щодо ідеї, то їх колись було чимало в мого брата, на жаль. Але щоб пустити будь-що в діло, потрібні люди іншого ґатунку, пане Говстаде, я гадав би, що тут, у цьому домі, принаймні…

Фру Стокман.Але, милий брате…

Говстад.Як може пан бурмістр?..

Фру Стокман.Ходіть но попоїжте чого-небудь, пане Говстаде, а тим часом і мій чоловік надійде.

Говстад.Дякую. Хіба маленький шматочок. (Іде до їдальні) .

Бурмістр.Дивна річ!.. Ці люди з селян ніяк не можуть позбутись своєї нетактовності.

Фру Стокман.Ну, чи варто звертати на це увагу? Хіба ви не можете поділити з Томасом цю честь по-братерському.

Бурмістр.Здавалось би, що так, але видимо не кожен погоджується на це.

Фру Стокман.Ну, що там казати? Ви з Томасом надзвичайно сходитесь у всьому. (Прислухається) . А ось і він. (Іде й відчиняє двері до передпокою) .

Лікар Стокман (зі сміхом і галасом) . Дивись, ось тобі гість, Катрін. Хіба не приємно? Ну? Прошу, капітане Горстер, вішайте своє пальто. Що? Без пальта?.. Так?.. Подумай, Катрін, я забрав його на вулиці… йти не хотів.

Горстер заходить і вітається з господинею.

Лікар Стокман (на порозі) . Заходьте ж, хлопці. Що ти думаєш? Знову голодні. Ходіть сюди, капітане Горстере, покуштуйте зараз ростбіфа… (Тягне Горстера до їдальні. Ейліф і Мартен ідуть також туди) .

Фру Стокман.Томасе, чи ж ти не бачиш?

Лікар Стокман (обертається на порозі) . А, це ти, Петере! (Підходить і простягає йому руку) . Дуже, дуже приємно!

Бурмістр.На жаль, мені треба за хвилину йти…

Лікар Стокман.Дурниці. Зараз подадуть на стіл пунш. Ти не забула за пунш, Катрін?

Фру Стокман.Ну, звісно, ні. Вода вже й кипить. (Виходить до їдальні) .

Бурмістр.І пунш також?

Лікар Стокман.Ти тільки сідай, і тоді побачиш, як у нас буде добре.

Бурмістр.Дякую. Я ніколи не беру участи ні в яких бенкетах із пуншем.