Генрік Ібсен - Ворог народу

Бурмістр.Повинен признатись, що твої слова звучать дуже загадково. Хіба є щось таке, що може трапитись і про що я не повинен знати? Але я гадав би, що я, як голова Курортної Управи…

Лікар Стокман.А я гадав би, що я… та не треба нам один з одним за чуби водитися, Петере.

Бурмістр.Боронь Боже! Я зовсім не маю звички хапати за чуба, як ти кажеш. Тільки я рішуче наполягаю на тому, щоб усі заходи обмірковувати й переводити в життя діловим шляхом і через призначених на це офіційних осіб. Я не можу дозволити ніяких манівців і підходів із заднього ходу.

Лікар Стокман.А що, я вживаю таких заходів?

Бурмістр.У будь-якому разі ти маєш вроджений нахил іти своїм власним шляхом. У добре впорядженому суспільстві це майже така сама недозволенна річ. Окремі особи мусять коритися цілому суспільству, або, правильніше сказати, коритися владі, що стоїть на варті його добробуту.

Лікар Стокман.Дуже може бути. Але мені що до цього?

Бурмістр.Це те, чого ти, мій любий Томасе, ніколи не хотів розуміти. Але стережись: чи рано, чи пізно, а тобі доведеться колись розплачуватись за це. Я тобі кажу це тепер. Прощай!

Лікар Стокман.Та ти що, збожеволів!.. Ти зовсім не туди влучив.

Бурмістр.Зо мною цього не трапляється. А крім того, я дуже просив би тебе відзводити мене від… (Уклоняється в бік їдальні) . Прощайте, братова!.. Прощайте, панове! (Виходить) .

Фру Стокман (заходить до вітальні) . Пішов?

Лікар Стокман.Пішов, уяви собі, і зовсім оскаженівши.

Фру Стокман.Але, милий Томасе, що ти йому знову зробив?

Лікар Стокман.Та нічогісінько! Не може ж він вимагати, щоб я дав йому звіт передчасно.

Фру Стокман.А який ти йому звіт повинен дати?

Лікар Стокман.Гм… це вже, нехай буде тим часом моя справа, Катрін. Але дивно, чому це й досі немає листоноші?

Говстад, Білінг й Горстер підводяться з-за столу й переходять до вітальні. Трохи згодом виходять також Ейліф і Мартен.

Білінг (потягуючись) . Щоб я так жив, але після такої вечері почуваєш себе новою людиною.

Говстад.А бурмістр у не дуже приємному настрої сьогодні?

Лікар Стокман.Це від шлунку. Він у нього кепсько травить.

Говстад.А надто кепсько травить він нас та «Народний Вісник».

Фру Стокман.А мені здалося, що у вас із ним непогані стосунки.

Говстад.Так, але це тільки замирення.

Білінг.Якраз це слово визначає цілком становище.

Лікар Стокман.Не забувайте, що бідолашний Петерт самотня людина. Він не має родинного вогнища, де він почував би себе тепло й затишно. Тільки справи, самі справи. А до того ще ця клята, ріденька, чайна водичка, що він її вливає в себе весь час. Ну, хлопці, присувайте стільці до столу. Катрін, нам дадуть сюди пуншу?

Фру Стокман (іде до їдальні) . Зараз несу.

Лікар Стокман.Сідайте до мене сюди на канапу, капітане Горстере. Такий рідкий гість, як ви… Прошу, присувайтесь, друзі мої.

Чоловіки сідають коло столу. Фру Стокман приносить тацю, де стоїть спиртівка, склянки, карафи й інше начиння.

Фру Стокман.Ну, ось вам. Це арак, це ром, а ось коньяк. Нехай кожен сам себе частує.

Лікар Стокман (бере склянку) . Це ми будемо самі. (Приготовляють пунш) . А цигари? Ейліфе, ти, здається, знаєш, де стоїть скринька. А ти, Мартене, принеси мою люльку. (Хлопці заходять до кімнати праворуч) . Я підозрюю, що Ейліф часом бере в мене цигари, але вдаю, що нічого не бачу. (Кричить) . І мою ярмулку, Мартене. Катрін, може ти скажеш йому, де я поклав її? А, він уже знайшов. (Хлопці приносять усе, що їм загадано) . Прошу, друзі мої… А я, знаєте, не хочу зрадити своєї люлечки. Оця сама чимало поїздила зо мною в негоди й хуртовини там на півночі.. (Цокається) . Будьте здорові! Проте, далеко приємніше посидіти так спокійно й затишно!..

Фру Стокман (сидить і плете) . Незабаром виряджаєтесь, капітане Горстере?

Капітан Горстер.Авжеж, того тижня, сподіваюсь, усе буде готове.

Фру Стокман.В Америку?

Капітан Горстер.Так, мабуть.

Білінг.Виходить, ви не візьмете участі у виборах нового голови?

Капітан Горстер.А хіба мають бути нові вибори?

Білінг.Ви навіть не знаєте?

Капітан Горстер.Я не втручаюсь у такі справи.