Лікар Стокман.Еге, можу сказати, Катрін, що я справді попрацював таки. Але мені бракувало потрібного приладдя, і я послав зразки і питної, і морської води до університету, щоб мати хімічний аналіз.
Говстад.І оце ви його отримали?
Лікар Стокман (показує лист) . Ось він. Констатовано присутність у воді гнилявих речовин і бактерій у величезній кількості. Вона абсолютно шкодить на здоров’ю і якщо всередину вживати, і зовні.
Фру Стокман.Яке щастя, що ти вчасно дійшов цього!
Лікар Стокман.Еге, ти цілком справедливо це можеш сказати.
Говстад.Що ж ви тепер маєте робити, пане лікарю?
Лікар Стокман.Рятувати, видима річ.
Говстад.То це ще можливо?
Лікар Стокман.Треба. А ні – то водолікарня не буде працювати й загине. Але боятися цього немає потреби. Для мене цілком ясно, що треба зробити.
Фру Стокман.Любий Томасе, і ти все це таїв від нас?
Лікар Стокман.А то як же? Бігти містом і всім розголошувати про те, чого я й сам ще не був певен? Дуже дякую. Я не божевільний.
Фру Стокман.Але навіть нам тут удома…
Лікар Стокман.Ні одній живій душі. Завтра вже можеш забігти до борсука…
Фру Стокман.Ну, Томасе…
Лікар Стокман.Добре, добре… нехай буде – до дідуня. Тепер старий матиме з чого дивуватися. Він думає, що в мене з головою не все гаразд. Та й не один він так думає, я вже помітив це. Ну, тепер добрі люди побачать… Так, побачать… (Ходить і тре руки) . І що тоді здійметься в місті, Катрін! Ти собі й уявити не можеш. Адже доведеться переробляти всю водогінну сітку.
Говстад (підводиться) . Усю водогінну сітку?
Лікар Стокман.Авжеж. Зрозуміло. Приймач лежить занадто низько. Його треба перенести й поставити далеко вище.
Петра.Отже, ти мав рацію!
Лікар Стокман.Еге, ти пам’ятаєш це, Петро? Я їм писав, коли вони заходжувались коло будівлі. Але тоді ніхто не хотів і слухати мене. Ну, й покажу ж я їм тепер, нехай начуваються! Я вже написав доповідь у Курортну Управу. Вона в мене лежить уже готова цілий тиждень… Я сидів і чекав тільки на це. (Показує на лист) . Тепер я її відішлю. (Іде до себе в кабінет і вертається з паперовим пакунком) . Подивіться, аж чотири дрібно списані аркуші. Листа прикладено також. Газету, Катрін. Знайди у що загорнути. Гаразд… а тепер віддай це їй… (тупає ногою) … ну, їй, ну, як її там, чорт знає. Віддай дівчині, нехай зараз же занесе до бурмістра.
Фру Стокман бере пакунок і виходить через їдальню.
Петра.Як ти думаєш, тату, що скаже дядько Петер?
Лікар Стокман.Що він скаже? У всякому разі він повинен тільки радіти, що така важлива істина випливла наверх.
Говстад.Дозвольте мені пустити в «Народному Віснику» маленьку замітку про ваше відкриття?
Лікар Стокман.Буду тільки дуже вдячний.
Говстад.Бажано, щоб людність була поінформована про це, і що швидше, то краще.
Лікар Стокман.Безперечно.
Фру Стокман (повертається) . Вона вже пішла.
Білінг.Ну побачите, коли ви не будете першою людиною в місті, пане лікарю.
Лікар Стокман (задоволений ходить по кімнаті) . Ну, що там… Власне я нічого не зробив, тільки виконав свій обов’язок. Мені пощастило натрапити на скарб… от і все. Хоч, звісно…
Білінг.Як ви гадаєте, Говстаде, чи не повинно місто влаштувати Лікарові процесію з прапорами.
Говстад.У всякому разі я порушу про це мову.
Білінг.А я поговорю з Аслаксеном.
Лікар Стокман.Ні, любі друзі, покиньте ви це все. Я не хочу ніяких таких вигадок. Коли б Курортній Управі спало на думку надбавити мені за це утримання, та й то б я відмовився. Катрін, я кажу тобі, що не взяв би.
Фру Стокман.І цілком мав би слушність, Томасе.
Петра (підіймаючи склянку) . За твоє здоров’я, тату!
Говстаді Білінг.За ваше здоров’я, за ваше здоров’я, пане лікарю!
Капітан Горстер (цокається з лікарем) . Щоб це принесло вам тільки радість!
Лікар Стокман.Дякую, дякую, друзі мої… Душею радий… О, як утішно бути свідомим, що зробив щось корисне своєму рідному місту й своїм землякам. Ура, Катрін!
Обіймає її обома руками за шию й крутиться з нею по кімнаті. Фру Стокман кричить і відбивається. Сміх, оплески й крики: «Ура!» на честь лікаря. З дверей висуваються голови хлопчиків.
Читать дальше