Генрік Ібсен - Ворог народу

Лікар Стокман.Еге, можу сказати, Катрін, що я справді попрацював таки. Але мені бракувало потрібного приладдя, і я послав зразки і питної, і морської води до університету, щоб мати хімічний аналіз.

Говстад.І оце ви його отримали?

Лікар Стокман (показує лист) . Ось він. Констатовано присутність у воді гнилявих речовин і бактерій у величезній кількості. Вона абсолютно шкодить на здоров’ю і якщо всередину вживати, і зовні.

Фру Стокман.Яке щастя, що ти вчасно дійшов цього!

Лікар Стокман.Еге, ти цілком справедливо це можеш сказати.

Говстад.Що ж ви тепер маєте робити, пане лікарю?

Лікар Стокман.Рятувати, видима річ.

Говстад.То це ще можливо?

Лікар Стокман.Треба. А ні – то водолікарня не буде працювати й загине. Але боятися цього немає потреби. Для мене цілком ясно, що треба зробити.

Фру Стокман.Любий Томасе, і ти все це таїв від нас?

Лікар Стокман.А то як же? Бігти містом і всім розголошувати про те, чого я й сам ще не був певен? Дуже дякую. Я не божевільний.

Фру Стокман.Але навіть нам тут удома…

Лікар Стокман.Ні одній живій душі. Завтра вже можеш забігти до борсука…

Фру Стокман.Ну, Томасе…

Лікар Стокман.Добре, добре… нехай буде – до дідуня. Тепер старий матиме з чого дивуватися. Він думає, що в мене з головою не все гаразд. Та й не один він так думає, я вже помітив це. Ну, тепер добрі люди побачать… Так, побачать… (Ходить і тре руки) . І що тоді здійметься в місті, Катрін! Ти собі й уявити не можеш. Адже доведеться переробляти всю водогінну сітку.

Говстад (підводиться) . Усю водогінну сітку?

Лікар Стокман.Авжеж. Зрозуміло. Приймач лежить занадто низько. Його треба перенести й поставити далеко вище.

Петра.Отже, ти мав рацію!

Лікар Стокман.Еге, ти пам’ятаєш це, Петро? Я їм писав, коли вони заходжувались коло будівлі. Але тоді ніхто не хотів і слухати мене. Ну, й покажу ж я їм тепер, нехай начуваються! Я вже написав доповідь у Курортну Управу. Вона в мене лежить уже готова цілий тиждень… Я сидів і чекав тільки на це. (Показує на лист) . Тепер я її відішлю. (Іде до себе в кабінет і вертається з паперовим пакунком) . Подивіться, аж чотири дрібно списані аркуші. Листа прикладено також. Газету, Катрін. Знайди у що загорнути. Гаразд… а тепер віддай це їй… (тупає ногою) … ну, їй, ну, як її там, чорт знає. Віддай дівчині, нехай зараз же занесе до бурмістра.

Фру Стокман бере пакунок і виходить через їдальню.

Петра.Як ти думаєш, тату, що скаже дядько Петер?

Лікар Стокман.Що він скаже? У всякому разі він повинен тільки радіти, що така важлива істина випливла наверх.

Говстад.Дозвольте мені пустити в «Народному Віснику» маленьку замітку про ваше відкриття?

Лікар Стокман.Буду тільки дуже вдячний.

Говстад.Бажано, щоб людність була поінформована про це, і що швидше, то краще.

Лікар Стокман.Безперечно.

Фру Стокман (повертається) . Вона вже пішла.

Білінг.Ну побачите, коли ви не будете першою людиною в місті, пане лікарю.

Лікар Стокман (задоволений ходить по кімнаті) . Ну, що там… Власне я нічого не зробив, тільки виконав свій обов’язок. Мені пощастило натрапити на скарб… от і все. Хоч, звісно…

Білінг.Як ви гадаєте, Говстаде, чи не повинно місто влаштувати Лікарові процесію з прапорами.

Говстад.У всякому разі я порушу про це мову.

Білінг.А я поговорю з Аслаксеном.

Лікар Стокман.Ні, любі друзі, покиньте ви це все. Я не хочу ніяких таких вигадок. Коли б Курортній Управі спало на думку надбавити мені за це утримання, та й то б я відмовився. Катрін, я кажу тобі, що не взяв би.

Фру Стокман.І цілком мав би слушність, Томасе.

Петра (підіймаючи склянку) . За твоє здоров’я, тату!

Говстаді Білінг.За ваше здоров’я, за ваше здоров’я, пане лікарю!

Капітан Горстер (цокається з лікарем) . Щоб це принесло вам тільки радість!

Лікар Стокман.Дякую, дякую, друзі мої… Душею радий… О, як утішно бути свідомим, що зробив щось корисне своєму рідному місту й своїм землякам. Ура, Катрін!

Обіймає її обома руками за шию й крутиться з нею по кімнаті. Фру Стокман кричить і відбивається. Сміх, оплески й крики: «Ура!» на честь лікаря. З дверей висуваються голови хлопчиків.