Генрік Ібсен - Ворог народу

Лікар Стокман.Та це ж зовсім і не бенкет.

Бурмістр.Мені здається, проте… (Дивиться у їдальню) . Навіть дивно, як вони можуть проглинути стільки їжі.

Лікар Стокман (потирає руки) . Так, а хіба не втішно дивитись, як молодь їсть! У них завжди апетит. Та воно й повинно так бути, їм треба їсти, треба вбиватися в силу. Адже це вони повинні будуть підбивати запарку майбутнього, Петере.

Бурмістр.А дозволь тебе запитати, що це їм доведеться підбивати, як ти висловлюєшся?

Лікар Стокман.Ну, про це ти дізнаєшся від молоді… коли прийде час. Ми вже цього, звичайно, не побачимо. Двоє таких старих чиряків, як ми з тобою…

Бурмістр.Ну, ну!.. Занадто вже образлива назва…

Лікар Стокман.А ти, Петере, не розумій усього буквально. Повинен тобі сказати, що на душі мені так приємно, так радісно! Серед цього життя, що пускає нові паростки, я почуваю себе невимовно щасливим. Чудові часи, коли ми живем! Навколо нас здіймається неначе новий світ!

Бурмістр.Невже тобі так справді здається?

Лікар Стокман.Ти, звісно, не можеш бачити всього так ясно, як я, ти ціле своє життя прожив тут, через те й вражіння в тебе слабше. А я перебув усі ці довгі роки на півночі, у своєму глухому кутку, де я майже не бачив чужого обличчя, не чув живого слова – отже, на мене тут усе впливає так, ніби я перенісся до центра багатолюдного світового міста.

Бурмістр.Гм… Світового міста…

Лікар Стокман.Я добре знаю, що проти багатьох інших місць тутешні обставини мізерні. Але тут життя, надії на майбутнє, сила-силенна завдань, що задля них варто працювати й варто змагатись. А це головне. (Кричить) . Катрін, листоноші не було?

Фру Стокман (з їдальні) . Ні, не було нікого.

Лікар Стокман.І до цього всього – чималий заробіток, Петере. Коли поживеш надголодь, як ото ми жили, то навчишся цінувати й це.

Бурмістр.Боже мій!

Лікар Стокман.Ти ж не можеш зрозуміти, що там, на півночі, нам доводилось дуже скрутно. А тепер можемо жити ніби якісь лорди. Сьогодні, приміром, у нас був на обід ростбіф, і на вечерю його лишилось. Хочеш покуштувати кавалочок? Може, хоч показати тобі?

Бурмістр.Ні, ні, у жодному разі!

Лікар Стокман.Ну, тоді йди сюди. Бачиш, ми купили килима на стіл.

Бурмістр.Еге, я вже помітив його.

Лікар Стокман.І ковпака на лампу бачиш? На все це заощадила гроші Катрін. Кімната зразу стала затишніша, тобі не здається? Стань ось тут… ні, ні, не так. Сюди… бачиш, коли таке густе світло падає… Справді, мені здається, що все дуже елегантно. Що ти скажеш?

Бурмістр.Так, коли людина може дозволити собі подібні розкоші…

Лікар Стокман.Авжеж, тепер я можу собі це дозволити. Катрін каже, що я заробляю майже стільки, скільки нам треба.

Бурмістр.Майже!.. Так!..

Лікар Стокман.Але ж людина науки може дозволити собі. Я певен, що звичайний амтман [2] У Німеччині та Щвейцарії начальник округу (прим. ред.). проживає на рік куди більше за мене.

Бурмістр.Цілком вірю цьому. Амтман – урядова особа найвищого магістрату.

Лікар Стокман.Візьмім звичайного комерсанта. Такі люди витрачають далеко більше за мене.

Бурмістр.Авжеж, так уже воно ведеться.

Лікар Стокман.Зрештою ж, я, власне, нічого не витрачаю на непотрібне, Петере. Але я не думаю, що я мушу відмовляти собі втіхи бачити в себе людей? Мене, бачиш, тягне до них. Я просидів так довго далеко від життя, і тепер почуваю справжню потребу бути в товаристві молодих бадьорих, людей, веселих, вільних у своїх думках, охочих працювати. І всі вони такі, оті, що там сидять і їдять собі на здоров’я. Мені хотілось би, щоб ти трохи ближче познайомився з Говстадом.

Бурмістр.А, я забув: Говстад сказав мені, що хоче надрукувати тепер твою статтю.

Лікар Стокман.Мою статтю?

Бурмістр.Про курорт. Ту статтю, що ти написав ще взимку.

Лікар Стокман.А, цю… Але я сам не хочу тим часом пускати її.

Бурмістр.Не хочеш? А я вважаю, що тепер саме найслушніший час для неї.

Лікар Стокман.Так, ти, може, й маєш рацію. У звичайних обставинах. (Ходить по кімнаті) .

Бурмістр (стежить за ним очима) . А що ж такого незвичайного в теперішніх обставинах?

Лікар Стокман (спиняється) . Петере, даю слово, що не можу нічого сказати тобі цієї хвилини, і взагалі сьогодні не можу. У теперішніх обставинах може бути багато, дуже багато незвичайного, а може й не бути нічогісінько. Дуже можливо, що це тільки моя уява.