Хорхе Луїс Борхес: Вибрані поезії

Зазвичай до Борхеса пристосовують його ж таки улюблені метафоричні образи: сни, дзеркала, лабіринти… В цьому, мабуть, є певний сенс. Однак мені творчість Борхеса більше нагадує серпантин гірської дороги, коли, їдучи вгору, час від часу опиняєшся над тими самими місцями, але спостерігаєш їх уже з іншого ракурсу.

Ось два сонети під спільною назвою «Шахи». В першому з них гравці рухають шахові фігури, спостерігаючи битву двох кольорів. В другому — вже вибудовується ланцюг: «Ведуть крізь чорну ніч і білу днину гравець фігури, а Творець — гравця». Але й цього Борхесові видається замало і він завершує сонет запитанням: «Який же бог за спиною Творця почав цю гру фантазій, часу й тліну?»

Або порівняймо три вірші — «Солдат Урбіни», «Читачі» та «Сон Алонсо Кіхано», де діють солдат Урбіни — Сервантес, Дон Кіхот і Санчо Панса, Алонсо Кіхано, котрий уві сні бачить себе не лише Дон Кіхотом, але й Сервантесом, і — нарешті — сам Борхес. А ще ж є й інший — «Свідок» (так називається вірш) — сусідський син, котрий бачить двобій рицаря з вітряком, але так і не взнає кінця цієї пригоди, бо невдовзі його вже чекають власні — по той бік океану, в Південній Америці, яку наразі звуть Індіями.

Коментувати Борхеса — справа безнадійна. І не лише тому, що в короткому коментарі неможливо відокремити всіх його уявних персонажів од реальних осіб або дійти до витоків кожної алюзії, кожної цитати та самоцитати. Борхеса — поета й прозаїка — слід читати як один суцільний текст, бо й сам він вважав одним суцільним текстом усю світову літературу.

Герой Борхесового оповідання «Письмена Бога» індіанський жрець Тсінакан, якого (як і його Бога) скинув з вершини влади іспанський конкістадор Педро де Альварадо, виснажений тортурами, пригадує раптом, що Бог, передбачаючи майбутнє велике лихоліття, написав у перший день Творіння магічну формулу, призначену його відвернути. Ніхто не знає, де саме і якими письменами він її окреслив, але відомо, що вона зберігається десь, і рано чи пізно обранець її прочитає. Тсінакан намагається уявити, де може бути закарбована магічна формула, й перебирає в пам'яті гори та ріки, небесні світила й злаки, трави, птахів, людей — коли раптом його осяває думка, що вона — на поцяткованій шкурі ягуара.

Мені здається, що кожна людина шукає письмена Бога самостійно і знаходить їх (якщо знаходить) в тому місці (Бог подбав про це), де знайти їх судилося саме їй. Хтозна, можливо, для когось цим місцем виявиться якийсь образ, рядок або слово Хорхе Луїса Борхеса.

Сергій Борщевський