Хорхе Луїс Борхес - Вибрані поезії

Я скоїв найстрашніший гріх з усіх,
що тільки може скоїти людина:
не був щасливим. Забуття крижина
хай десь мене за цей загубить гріх.
Вогню, землі, повітрю та воді
призначили мене батьки — для втіхи,
та я не був щасливим, як на лихо,
і зрадив їхні мрії золоті.
Мій мозок прилюбивсь до інших справ,
до вигадок мистецької уяви,
і я сплітав химери для забави.
І втратив мужність, що успадкував.
Постійно, невідступно, щохвилини
зі мною тінь нещасної людини.

Голос води утішний
для того, кому набридли чорні піски,
для простертої руки утішний мармур колони,
утішні звивисті рівчаки, якими тече вода
серед лимонних дерев,
утішна мелодія заджаля, [48] Заджаль — стародавня поетична форма арабського походження.
утішна любов і утішна молитва,
звернена до самотнього Бога,
утішний жасмин.

Марний ятаган
супроти численних списів.
марно бути кращим.
Утішно відчувати й передчувати, сумний владарю,
що лагідні твої слова — це прощання,
що тобі не дадуть ключа,
що хрест невірних перекреслить півмісяць,
що надвечір'я, яке ти бачиш, — останнє.

Японська музика. Скупо
з клепсидри падають краплі
повільного меду чи невидного золота,
що повторюють в часі дійство
вічне та тлінне, загадкове й ясне.
Мені лячно, що будь-яка з них
може бути останньою. Це минуле,
що повертається. З якого ж то храму,
з якого саду на верховині,
з якого вдивляння в не знаю яке море,
з якої сором'язливої меланхолії,
з якого забутого й віднайденого надвечір'я
до мене линуть вони, їхнє давнє майбутнє?
Я не взнаю цього. Байдуже.
Я в цій музиці є й хочу бути. Я сходжу кров'ю.

Вона всього лиш річ серед речей,
але і зброя. В Англії скували
її у тисяча шістсот четвертім році
і зарядили мрією. У ній
є звук і лють, є ніч і є багрянець.
Я зважую її в руці. Хто скаже,
що містить пекло: бородатих відьом
(вони насправді парки), і кинджали
(виконувачі всіх законів п і тьми ),
і вишукану атмосферу замку,
що смерть твою побачить, й ніжну руку,
яка моря залити кров'ю здатна,
і шпагу, і далекий гомін битви.

Це стовпище спокійно спить собі
в одній із книг, що мовчки притаїлась
десь на полиці. Спить собі й чекає.

Я думаю про те, що статися могло, але не сталось.
Трактат про грецькі міфи, що Беда [50] Беда Вельмишановний (672—735) — англосакський учений і письменник. так-таки
не написав.
Той незбагненний твір, що Данте прозирнув хіба що,
коли в «Комедії» своїй поставив крапку.
Історію без дня Хреста і дня цикути. [51] Тут мається на увазі день, коли засуджений до страти Сократ відмовився врятуватися втечею й покінчив життя самогубством, випивши цикуту.
Історію без образу Єлени.
Людину без очей, які для нас відкрили місяць.
В триденній битві перемогу Півдня під Геттісберґом. [52] Ґеттісберґ — місто в США, біля якого в битві, що тривала з 1 по 3 липня 1863 року, армія північних штатів перемогла військо південців.
І нами не розділену любов.
Імперію, що вікінги створити не схотіли.
Цей світ без колеса або троянди.
Висловлювання Джона Донна [53] Джон Донн (1572—1631) — англійський поет, попередник В.Шекспіра. про Шекспіра.
Ще один ріг єдинорога.
І птаха із ірландської легенди, що в двох місцях
знаходиться водночас.
І сина, якого я не мав.

Мене в дитинстві дзеркало лякало,
показуючи протилежний образ
або безлику маску, що ховала
щось безперечно грізне. Я боявся
також, що дзеркала безмовний час
із повсякденного зіб'ється раптом курсу
людських годин й помістить на своєму
примарному далекому краю
створіння, форми й кольори нові.
(Про це мовчав я, хлопчик боязкий.)
Боюсь і досі, що обличчя справжнє
душі моєї дзеркало ховає;
спотворене провинами та болем,
Бог його бачить і, можливо, люди.

Упродовж своїх поколінь
люди звели ніч.
Спершу вона була сліпотою та сном
і колючками, що ранять босі ноги,
і страхом перед вовками.
Ми ніколи не взнаємо, хто вигадав слово,
щоб означити час пітьми
між заходом і сходом сонця;
ми ніколи не взнаємо, якому століттю
належить тайнопис зоряного безмежжя.
Інші започаткували цей міф.
Її творила матір безтурботних богинь,
що тчуть долю, [54] За давньогрецькою міфологією, богині долі мойри є дочками богині ночі Нікс; у давньоримській міфології мойрам відповідають парки.
їй офірували чорних овець
та півня — провісника її смерті.
Дванадцять осель будували для неї халдеї; [55] Племена, що жили в першій половині першого тисячоліття до н. е. на території Месопотамії.
нескінченні світи, портик.
Її формували латинські гекзаметри
й жах Паскаля.
Луїс де Леон [56] Луїс де Леон (1527—1591) — іспанський поет-містик, теолог, перекладач «Пісні над піснями». побачив у ній вітчизну
своєї враженої душі.
Сьогодні ми відчуваємо, що вона невичерпна,
як старе вино,
і ніхто не може дивитись на неї без запаморочення,
а час наділив її вічністю.