Поль Елюар - Вибрані вірші

Зоря — люблю тебе у моїх жилах глупа ніч
Я всеньку ніч дививсь на тебе
Я мушу все розгадати й покладаюсь на пітьму
Вона мені дає можливість
Укутати тебе
Розпалити у тобі жагу життя
У глибині моєї незворушности
Дає змогу тебе відкрити
Тебе звільнити і втратити
Пломінь невидимий вдень.

Якщо ти звідти підеш двері відчиняться в ранок
Якщо ти звідти підеш двері відчиняться в мене.

Притулившись до шиби чолом як журлива сторожа
Небом я ніч перетнув
Найменші падоли в моїх розтулених долонях
В незрушному байдужому подвійному крайнебі
Притулившись до шиби чолом як журлива сторожа
Я шукаю тебе за межею чекання
За межею самого себе
Я тебе так кохаю що вже й не знаю
Хто з нас двох тут відсутній.

Я розлучився з тобою
Та кохання ще йшло попереду мене
І коли простягнув я руки
Страждання звалилося ще нестерпніше

Щоб мене розлучити з самим собою.

Заплющив очі щоб не бачити нічого
Заплющив очі щоб заплакати
Що тебе вже не бачу.

Де твої руки лагідні руки
Де твої очі чотири примхи дня
Все втрачено тебе вже тут нема
Щоб засліпити пам'ять ночей.

Все втрачено а я живий.

Розпашіла закохана
Щоб розділити твою втіху
Я прибираю барву страждання.

Я прожив ти заплющуєш очі
Ти замикаєшся в мені
Одначе прагнеш жити.

Все що повторюється незбагненне
Ти постаєш у дзеркалі
Перед моїм колишнім образом.

Було б чудово якби обличчя
Відгукувалися на всі імення світу.

Я ховаю сумні скарби
Невідомих сховищ
Серце лісів сон
Палаючої ракети
Обрій нічний
Увінчує мене
Я крокую наосліп
Вітаючи новою таїною
Народження образів.

Я виходжу з льохів тривоги
З уповільнених поворотів страху
Я падаю у криницю пір'ясту
Маки я вас знову знаходжу
Не думаючи про це
У закритому люстрі
Ви гожі як і плоди
І такі важкі о мої владарі
Що забракло вам крил щоб жити
Або ж моїх мрій.

Праворуч я дивлюсь в найчарівніші очі
Ліворуч між сліпими крильми страху
Праворуч у ладу з самим собою
Ліворуч безпідставно в джерелах життя.

Вслухаюся в усі слова якими я зміг надихнути
Й які тепер вже нічиї
Розділяю любов яка мене не впізнає
Й втрачаю потребу кохати.

Але кручу головою аби знов панувати над тілом
Щоб живити смертну турботу бути живим
Сором насподі рідних ґримас.

У повенях великих сонця
Які знебарвлюють парфуми
На межі магічних пір року
У перевернутих сонцях
Прекрасні як краплі води
Бажання роздвоюються
Ось що вони вибрали
Тортури найсупротивніші
Чарівне обличчя зовсім відкрите
Сміх недоречний як бунтар
На чужині

Таємнича зовнішність
Тіла шляхи і небо розуму
І ти убогий змовнику
Зі сльозами між листям
І цей великий мур що ти обороняєш
Даремно
Бо віритимеш ти одвічно
Вчинивши зло через кохання
Великий мур оцей що ти обороняєш
Марно.

Під повіками у віях
Я колишу тих хто думає про мене
Вони змінили позу
Із тих часів брутальних
Вони мають їхню частку відмови на руках
Пестощі не звільнили їхні груди
Їхні рухи я їх узгоджую й кажу їм прощавайте
Слів моїх пам'ять вимагає тиші
Як відвага що вимагає гідности.

Вислухайте мене
Я говорю для кількох людей що мовчать
Найкращих.

Жінка щоночі
Мандрує у велику таїну.

Село утоми
Де в дівчаток голі руки
Як водограї
Юність виростає в них
І сміється ставши навшпиньки
Село утоми
Де всі люди схожі.

Комахи входять сюди
Тіні вогню наїжачені
Полум'я геть зіржавіло
Заляпаний багнюкою сон
Його ложе з плоті й чеснот.

Гора море і чарівна купальниця
У домі злидарів
На вицвілому небі яке тримає їм тінисте місце
Ховаються тисячі й тисячі тьмавих ліхтарів

Поле зблисків згуртувало сльози
Заплющило очі
Все переповнилося вщерть.