Овидий - Любовні елегії. Мистецтво кохання

Ми відхилились, однак. Напрямець іти мені треба,
Човен по довгій плавбі в гавань пора довести!
Певно, чекаєш давно, що я поведу тебе в гості
[750] Й приписи певні подам, як повестися тобі?
Личить запізнення вам, при світлах усім покажися,
Ваша забарка, жінки, — звідниця то, ще й яка!
Хто вже сп’янів — той красу в поганенькій навіть угледить,
А якщо вади які — згладить їх тінями ніч.
Братимеш пальцями — вміло бери: є й у тому наука,
Рота рукою, скажім, не витирай за столом.
Перед гостиною не наїдайсь, але й в гостях май міру:
Їж, як смакує, але — менше, ніж з’їсти б могла.
Стала б таки при Парісові рот напихати Єлена —
[760] Той би скривився: «Ну ні! Дурень хай краде таку!»
Більше пасує жінкам, а навіть і личить їм — пити:
З сином Венери тобі, Вакху, найкращий союз.
Так, але поки ясна голова, поки пам’ять і ноги
Служать тобі й від вина ще не двоїться в очах.
От, бува, ляже якась, отуманена вогким Ліеєм,
З будь-ким готова зійтись, — це не огидно хіба?
Не засинай за столом: із сонної, всяке ж буває,
Хтось покепкує, а хтось, може, її поганьбить.
Далі, здалося мені, наче й сором повчать. А Діона:
[770] «Ти кажеш „сором“, а це, власне, є ділом моїм».
Жінка хай знає себе: відповідно до свого тіла,
Як випадало б лягти — кожна для себе рішай.
Світишся вродою — то горілиць прилягти не вагайся;
Спина немов з-під різця — спиною очі втішай.
Меланіонових пліч Аталанта торкалась ногами.
Ноги й у тебе такі — отже, лягай, як вона.
Куца — тоді на коня; для високої зростом фіванки
Жодного разу, повір, Гектор конем не ставав.
Жінка, станом струнка, опершись колінами в ложе,
[780] Хай при поставі такій зверне голівку набік.
Гарне стегно в тебе, груди круті — хай він над тобою
Стане, а ти вже собі навскіс на ложе лягай.
І не вважай, що то зле — по плечах пустити волосся:
Наче вакханка лежиш, мов окриваєшся ним.
А коли на животі наробила вже складок Люціна,
То, наче парф на коні, спиною ти повертайсь.
Тисячу є у Венери ладів. Та на правому боці —
Легше й простіше: лежиш, мовби напівгорілиць.
Ні Аполлона триніжок тобі, ні Аммон рогоносний
[790] Певних таких не дадуть, як моя Муза, порад!
Тож, коли віру ймете багатій на досвід науці —
Вірте! У віршах моїх не розчаруєтесь ви!
Жінку до самих кісток хай млість солодка Венери
Пройме, а рівно ж і він хай у знемозі тремтить.
Хай не змовкають ласкаві слова і шепоти ніжні,
Хай і нечемне звучить серед забави слівце.
А не вділила тобі до тих любощів смаку Венера —
Вдавано схлипуй хоча б, лиш не мовчи, не мовчи.
Ой, який же то жаль, коли ласки не відчуває
[800] Те, що слугує для втіх чоловікам і жінкам!
Лиш на обмані, гляди, не впіймайсь: уже не лінуйся —
І потремти, і схлипни, млосно й очима поводь.
Що тобі миле — голосом те, диханням засвідчуй —
Й тут (хоча сором про те!) є таємниці свої.
А вимагати платні по таких-от утіхах Венери —
Це позбавляти себе тих найсолодших утіх.
День у шпаринки лише хай у спальню твою зазирає:
Що не милує очей, те приховає півтінь.

Втім, і забаві кінець! З колісниці, яку білокрилих
[810] Лебедів пара тягла, час мені каже зійти.
Як перед тим юнаки, так і ви на дарунках любові
Напис, дівчата, зробіть: «Був у нас вчитель — Назон».