Данте Алигьери - Божественна комедія

122. Шотландець (Роберт Брюс, з 1306 до 1329 р.) і англієць (Едуард І, з 1272 до 1307 р., або Едуард II, з 1307 до 1327 р.) – весь час воювали один з одним.

125. Іспанець – Фердінанд IV Кастильський (з 1295 до 1312 р.), богемець – Венцеслав IV Чеський (з 1278 до 1305 р.).

127 – 129. Кульга – Карл II Анжуйський, прозваний Кульгою, дістав у спадок від батька титул короля єрусалимського. Тут поет обіцяє, що його чесноти будуть оцінені в одиницю, а вади – у тисячу (в оригіналі ці числа позначені римськими літерами – І та М).

131. Із острова вулкана й спеки зразу – сицилійський король Федеріго II (з 1296 до 1337 р.; пор. далі Р. XX, 63).

132. Анхіз – батько Енеїв (див. прим. Р. XV, 25 – 27), помер, за Віргілієм, у Сицилії, по дорозі з Трої до Італії (Ен. III, 707 – 714).

136. Дядько короля Федеріго II – балеарський король Яків (з 1262 до 1311 р.); брат – арагонський король Яків II (з 1291 до 1327 р.).

139. Португалець – Дініш І Орач (з 1279 до 1325 р.); норвежець – Гакон V Довгоногий (з 1299 до 1319 р.).

140. Далмат – володар князівства Рашки (Рашії), до якого входили, за даними західних учених, Далмація, Кроація, Боснія і Західна Сербія, Стефан Урош II Мілутін (з 1282 до 1321 р.); карбував низькопробну монету, схожу з венеціанською.

142 – 143. Пощастить Угорщині… – коли вона відшкодує лихо, завдане їй попередніми королями.

143 – 144. Й пощастить Наваррі… – якщо відгородиться своїми горами від Франції, яка загрожує її поглинути.

145 – 148. Засторогою Наваррі може стати доля Нікозії і Фамагости, головних міст на острові Кіпрі, де панує король, француз за походженням, Генріх II Лузініан, з левом (звіром) у гербі; він найбільше спілкується з французьким королем Філіппом IV.

4 – 6. То зразу ж безліччю зірок ясних… – Вважалось у ті часи, що зірки беруть світло від сонця (пор. далі. Р. ХХIII, 28 – 30).

8. Знак світу і його вождів… – імперський орел.

31. Той орган мій, що бачить… – тобто око. У геральдичного орла видно лише одне око, бо його голова зображується в профіль.

38 – 39. Святого Духа оспівав колись… – мова йде про біблійного царя Давида, легендарного автора збірки псалмів.

45 – 48. Журбу за сином у вдови незмивну – римський імператор Траян, що, за переказами, відклав воєнний похід задля розсліду скарги старої вдови.

49 – 51. А другий… – за біблійною легендою, цар Єзекія.

55 – 57. А дальший… – імператор Константин, який переніс до Візантії (мене й закони в грецькій вклав обнові) свою столицю, закони і імператорського орла, причому поступився, як були твердо переконані в середні віки, Італією і Заходом папі Сільвестрові І (пастухові), керуючись добрим наміром, що, проте, призвів до зла (дав гіркі плоди) (так званий «Константинів дар», що ґрунтувався на фальшивому документі, складеному в римській курії, мабуть, у VIII ст., підробку якого довів у середині XV ст. італійський учений Лоренцо Валла).

62. Гульєльмо – Гульєльмо II Добрий, король Сицилії та Пульї (з 1166 до 1189 р.).

63. Бо смерть прийшла не Карлу й Федеріку. – Володіння Гульєльмо II журяться, що дісталися поганим королям: Пулья (Південна Італія) – Карлові II Анжуйському, а Сицилія – Федеріго II (див. вище, прим. Р. XIX, 127 – 131).

68. Ріфей-троянець – згадуваний в «Енеїді» Віргілія герой, забитий при взятті Трої («з-поміж тевкрів найсправедливіший», Ен. II, 425 – 426; див. далі 118 – 129, і прим.).

100 – 101. Перша й п’ята… душі… – душі Траяна й Ріфея, двох нехристиян.

104. Каліцтво ніг… – розп’яття Христа.

106 – 117. Ця, з Пекла… – душа Траяна (див. вище, 45 – 48 і прим.). Щоб здобути спасіння, вона, в результаті палкого заступництва за неї перед Богом папи Григорія Великого, знову повернулась у людське тіло й вже в другому житті прийняла християнство.

118 – 126. Та ж… – тобто душа Ріфея (див. рядок 68 і прим.). Версію про те, що буцімто він вірив у майбутнє пришестя Христа, вигадав, мабуть, сам Данте.

127 – 129. Хрестилась в трьох жінок… – Зміст: Ріфей жив понад десять віків до християнства, але хрещення для нього замінили віра, надія та любов, які йдуть при правому колесі містичної колісниці, що її Данте бачив у Земному Раї на верху гори Чистилища.

6. Семела – дочка фіванського царя Кадма, яку покохав Юпітер, але вона через надмірну свою цікавість загинула від його вигляду.