Данте Алигьери - Божественна комедія

143. Ема – притока річки Греве (див. прим. 66).

145. На кам’яній плиті… – на уламку статуї Марса біля в’їзду на Старий міст (див. прим. 136 – 141).

152 – 153. Лілея ж гордо маяла до хмар… – тобто ворог ні разу не кинув на землю прапора Флоренції з геральдичною лілеєю.

154. Й не стала ще червоною від чвар. – Старовинним гербом Флоренції була біла лілея на червоному полі. Гвельфи замінили її на червону лілею на білому полі, а гібеліни лишили собі давній герб.

2. Клімена – смертна мати Фаетона, яку той просив підтвердити, що він справді Аполлонів син; далі, як відомо, з дозволу батька, він став у його колісницю й кінець кінцем загинув від блискавки Юпітера, бо невмілим керуванням накоїв багато лиха землі та всьому, що на ній є живого (Метам. І, 748 – II, 328).

4. Таким я був… – прагнучи дізнатися від Каччагвіди правду про себе й свою долю.

5. Світець священний… – дух Каччагвіди.

13. Стовбуре мій… – мій предку.

15. Двох тупих в трикутник не вмістити… – тобто у трикутнику не може бути двох тупих кутів.

29. Побажання Беатріче… – яке вона висловила вище, див. 7 – 12.

31 – 32. Було це в звичках вчителів основ – вчителі основ (релігійних) завжди, навіть ще за життя Ісуса Христа, мали таку звичку (казати все не манівцями і не таємниче), яку поет засуджує.

43. А звідти… – від «правічного ока».

46 – 47. Іполит – у грецьких міфах син Тезея, на якого звела наклеп його мачуха Федра, і він був примушений залишити свої рідні Афіни.

48. Ти ж мусиш із Флоренції піти. – У своїх намаганнях підкорити Тоскану папа Боніфацій VIII, спільно з місцевою партією «чорних», послав до Флоренції французьке військо на чолі з Карлом Валуа ніби для того, щоб примирити ворогуючих городян. Увійшовши до міста 1 листопада 1301 р., він зараз же розгромив «білих». Багатьох із них засуджено до вигнання, серед них і Данте (27 січня 1302 р.), але поет встиг вчасно зникнути. Незабаром (10 березня) йому було заочно ухвалено новий присуд – до спалення.

49 – 51. Так схоче… – тобто у продажній папській курії в Римі, де флорентійські «чорні» успішно інтригуватимуть проти «білих» емігрантів.

55 – 57. Ти кинеш все… – Справді Данте кинув у Флоренції дружину, дітей і все майно.

58. Який солоний хліб… – Ці рядки любив повторювати засуджений царським урядом Тарас Шевченко (лист до Бр. Залеського між 3/VII і 15/IХ 1856 р.).

61 – 65. Але найтяжче… – Мова йде про незгоди Данте з «білими», які теж опинились у вигнанні, такими, наприклад, як от Лапо Сальтерелло (див. вище, Р. XV, 127) або графи Ромена – Гвідо II, Алессандро І та інші, душі яких після смерті опинилися за дуже тяжкий гріх – підробку золотих флоринів – на самому дні передостаннього кола Пекла (див. П. XXX, 77).

66. Зачервоніють скроні… – тобто будуть скривавлені. Мабуть, натяк на невдале намагання «білих» та гібелінів у липні 1304 р. силоміць повернутися на батьківщину. У цьому замаху Данте, що на той час уже розірвав з «білими», участі не брав.

69. Що партію свою складеш ти – з себе. – Тобто єдиним своїм спільником будеш ти сам.

71. В великого Ломбардця… – Бартоломео делла Скала, синьйора Верони з 1301 р. (пом. 1304).

76. Уздриш того з ним… – Кангранде делла Скала, молодшого брата Бартоломео (народився 1291, правив Вероною з 1312 до своєї смерті – 1329).

77. З цієї зірки… – від войовничої планети Марс.

82 – 83. Гасконець – папа Климент V, який вітав вступ високого Арріго (Генріха VII) до Італії, а потім розпочав з ним боротьбу (див. далі Р. XXX, 133 – 148 і прим. 137).

98 – 99. Бо ще подовжиться життя твоє… – Як відомо, більша частина пророкувань «Божественної комедії» справдилася, й це дуже просто пояснюється тим, що пророковані події вже відбулись у відрізок часу між умовною датою фантастичної подорожі автора по загробному світу і датою фактичного написання цього тексту. З іншими пророкуваннями справа гірша. Так і тут: Данте не дожив до палко очікуваної перемоги своїх спільників і помер на чужині убогим вигнанцем.

118 – 120. І якщо я… – Зміст: я побоююсь, що коли не писатиму одверто й сміливо, то моя творчість не дійде до наступних поколінь.

5 – 6. Що я… – Беатріче втішає поета, нагадуючи, щоб його не так бентежили пророкування Каччагвіди, бо вона перебуває недалеко від Бога й завжди прийде на допомогу в разі потреби.