Данте Алигьери - Божественна комедія

59. Дев’ять сфер – дев’ять ангельських чинів.

89. Мудрість в нього… – в Соломона.

93. На клич «Проси!»… – За біблійною легендою, Бог сказав Соломонові: «Проси, що дати тобі», – і той попросив собі мудре серце, щоб судити народ, а не знання з астрономії (97), логіки (98 – 99), фізики (100) й геометрії (101 – 102).

97. Число зірок правдиве… – тобто скільки на небі насправді зірок. 98 – 99. Чи вийде неминучість та, як з неминучим в засновку можливе – чи можна дістати неминучий висновок у силогізмі, де один засновок – неминуче, а другий – можливе.

106. «Не бачено» – див. вище прим. 34 – 36.

111. І праотцеві, й любому нам Слову – Адамові і Христу.

125. Брісс, Парменід, Мелісс – давньогрецькі філософи.

127. Савелій (III ст.) і Арій (280 – 336) – засновники «лжеучень».

139. Донно Берто й сер Мартіне… – тобто перші зустрічні.

4. Згадалися ті образи… – бо промова Фоми була спрямована від краю (з хороводу) до центру, а мова Беатріче – навпаки.

13. Вогонь… – Тут це слово вжито в буквальному розумінні, не фігурально.

16 – 17. Якщо ж це буде так… – тобто якщо, згідно з церковною догмою, мертві воскреснуть і душі з’єднаються з тілами.

20. Кола осяйні… – дві гірлянди мудреців і учених.

27. Свіжість вічного дощу… – райське блаженство.

28 – 31. Один, два, три… – вічний триєдиний Бог.

35. У меншім колі… – у ближчому до поета, складеному з перших дванадцяти мудреців; голос той ласкавий – на думку деяких авторитетних дослідників, належить Соломонові, а за деякими коментаторами – П’єтро Ломбардському.

62. «Амінь» – давньоєврейською мовою означає: хай буде так.

75. Обидва… попередні шари – описані вище дві корони з мудреців.

84. У вищі перенесено краї – у вище, п’яте небо планети Марс.

86. З палаючого усміху зорі… – тобто планети Марс.

89. Я справив Богові усеспаління… – приніс подячну жертву, в даному разі – словесну.

99. Од мудрих затулившись… – становлячи загадку для тодішніх учених.

102. В колі між квадрантами осів – грані стичних квадрантів (чвертей) кола утворюють знак хреста.

131. Очі… багаті… – очі Беатріче.

133 – 134. Живі печаті краси… – на думку різних коментаторів, або небеса, або блаженні душі, або очі Беатріче.

135. На них… – див. попередню примітку. Данте, захоплений видінням хреста, ні разу не глянув ні на що інше.

138. Святий екстаз – екстаз Данте не підлягає вогню, а тому не зникає з думок.

18. Жоден пломінь… – тобто кількість постійних зір лишається без змін, хоч ступінь яскравості кожної окремої зорі не сталий і може підпадати певним змінам.

20. Світило вогняне – душа Каччагвіди (жив у XII ст.), Дантового прапрадіда.

25 – 27. Як вірити найбільшій… – коли вірити Віргілієві, дух Анхіза радо вітав Енея, який відвідав Елісій, царство мертвих (Ен. VI, 679 – 693).

28 – 30. О кровь моя! О лучшая стократ… – Каччагвіда розмовляє латинською мовою (Данте передає його слова у перекладі, крім першої фрази), і це досі викликає багато дискусій серед коментаторів. Найімовірніше, що поет мав на меті надати цій мові старого хрестоносця більшої урочистості (див. далі, Р. XVII, 35).

30. Отверстих паки… врат – бо для всіх смертних ця брама відчиняється один тільки раз, після смерті, а для Данте, крім того, ще раз, вдруге (паки) за життя.

49. Прагнення – бажання бачити тебе.

50. В великій… книзі… – у книзі провидіння.

53. Та… – Беатріче.

56 – 57. Як п’ять і шість… – тобто як із знання одиниці походить знання будь-якого числа.

82. Тож серцем… – не словами.

91 – 92. Той, хто для своїх утворень… – син Каччагвіди Альдіг’єро, або Аліг’єро, за ім’ям якого його потомки дістали прізвище Аліг’єрі. Здається, що його ім’я читалось Аллаг’єрі (так принаймні стоїть в одному документі 1189 р.). Він ще був живий у 1201 р. Мав синів Белло та Беллінчоне, серед п’ятьох синів якого один, Альдіг’єро, був батьком Данте.

93. Йде по горі уступом упокорень… – вкруг гори чистилища по першому уступу, де спокутують свій гріх пихаті.

95. Тож треба… – треба, щоб ти добрими ділами скоротив час його перебування в Чистилищі.

97. Між мурами старими… – в межах старого міського муру, побудованого, за переказами, за часів Карла Великого. У XII ст. місто оточене було другим муром, в епоху Данте – третім, ще ширшим.