Данте Алигьери - Божественна комедія

55 – 56. Селюк – городянин з діда-прадіда, Данте ніде не приховує неприязні до вихідців із сільських місцевостей, і треба визнати, що він слушно обирає об’єкти для конкретизації своїх почуттів: із Агульйоне (поблизу від Флоренції) походив, напр., Бальдо д’Агульйоне, юрист, що робив усякі нечесні махінації в нотаріальних книгах, а в 1311 р. складав закон про амністію, до якої Данте не ввійшов; з Сіньєю – з містечком в околицях Флоренції. Звідси був родом Фацйо деї Морубальдіні де Сінья, також доктор прав, безчесна людина: бувши «чорним» гвельфом, люто переслідував «білих».

58 – 69. Коли б народ, що робить хибний крок… – Зміст: якби духовенство не сперечалося проти імператорських прав і тим не сприяло чварам, що роздирають Італію, то багато хто лишився б жити на давніх місцях і Флоренція не потерпіла б від прибульців.

61 – 62. В Сіміфонте… котрийсь із… торгашів… – мабуть, Ліппо Веллуті, діяч партії «чорних».

64. Монтемурло – замок між Пістойєю і Пунто, що належав графам Гвіді.

65. Черкі – вихідці з Аконе, у 1300 р. очолювали «білих».

66. Бондельмонте, після зруйнування в XII ст. флорентійським військом їх замку Монтебоні на річці Греве (на південь од Флоренції), оселились у старій частині міста (див. далі 136 – 145).

70. Бик сліпий… – ремінісценція з Біблії (видіння Ісайї).

72. Єдина шпага б’є певніш за п’ять – натяк на те, що з того часу місто зросло вп’ятеро (див. вище, 47 – 48).

73 – 74. Луні, на березі Тірренського моря, на південь од річки Магри, та Урбісалья (в Аконській марці) – колись квітучі міста, в часи Данте давно уже зруйновані.

75. К’юзі, етруське місто в Вальдік’яні, та Сінігалья, на південний схід від Акони, дійшли до цілковитого занепаду задовго до часів Данте.

88 – 93. Я бачив Кателліні славний стан… – перелічені у цих і дальших рядках флорентійські роди на той час або закінчили існування, або зубожіли.

94 – 96. Край брами Сан-П’єро тепер живуть забагатілі Черкі, що в 1280 р. поскуповували будинки й палаци, які колись належали родові Равіньяні (див. прим. 97 – 99), а потім графам Гвіді. Ці Черкі своїм зрадництвом доведуть до загибелі державний корабель. Після проголошення «Установлень правосуддя» (1293 р.) вони прилучилися до народної партії, але в 1301 р. легкодушно здадуть місто Карлу Валуа (див. далі прим. Р. XVI1, 48).

97 – 99. Равіньяні – Беллінчоне Берті деї Равіньяні (див. Р. XV, 112) видав одну з своїх дочок за графа Гвідо. Ім’я Беллінчоне усталилося у потомстві усіх чотирьох дочок старого Равіньяні, особливо в родині Убальдіна Донаті.

101 – 102. Позолочений держак меча був ознакою рицарського звання. 103. Білячий стовп. – У гербі роду Пільї була в червоному полі вертикальна смуга (стовп) білячого хутра.

105. Згодом з мірок в них палали щоки. – Рід К’ярамонтезі, які зганьбили себе, бо один з них, Дуранте К’ярамонтезе, підробляв урядові мірки.

106. Кальфуччі – споріднені з Донаті.

109. В ганьбі кінчали… – Уберті, одна з найвидатніших гібелінських родин.

110. Кулі золоті були в гербі Ламберті, також прославлених гібелінів.

112 – 114. Такі були й батьки старезні… – тих Вісдоміні і Тозінгі, які, поки єпископська кафедра порожня, стають її наглядачами і живуть розкошуючи.

115. Стоклятий рід – Адімарі, один з яких, Боккаччіно деї Кавічуллі, конфіскував «для громади» а потім привласнив майно вигнанця Данте й далі чинив всілякий опір його амністії.

119. Убертін Донато – чоловік однієї з дочок Беллінчоне Берті деї Равіньяні (див. прим. 97 – 99).

121 – 122. Капонсакко – Капонсаккі, знатні ф’єзоланці, оселились у Флоренції біля Меркато Веккйо (Старого ринку).

125 – 126. Заходили тоді ще… – одна з брам старого міста мала назву за ім’ям делла Пера.

127 – 132. Хто ходить з пишними гербами великого барона… – Гугон Великий, маркіз Тосканський (пом. 1001), день смерті якого флорентійці відзначали на свято Фоми, 21 грудня, посвятив у рицарі кількох флорентійців, які взяли собі його герб з тими чи іншими відмінами. Герб делла Белла відрізнявся золотою каймою. Один з делла Белла, Джано, став на чолі народного руху проти магнатів і був ініціатором «Установлень правосуддя» 1293 р.

133 – 135. Гвальтеротті й Імпортуні – жили в окрузі Борго Санті Апостолі, де було б спокійніше без нових осельців (Бондельмонті).

136 – 141. Дім, де вам вчинилось зло в житті… – родина Амідеї. У 1215 р. Бондельмонте де’ Бондельмонті зламав слово, дане дочці Ламбертуччо з роду Амідеї, й одружився з іншою дівчиною, з роду Донаті. Ображені й скривджені Амідеї, їх родичі й друзі вирішили помститися. Найрішучішу пораду дав Моска деї Ламберті, і Бондельмонте було забито недалеко від Старого мосту, біля статуї Марса. До цього вбивства легенда пристосувала розкол міста на два табори – гвельфів і гібелінів. Перших очолили Бондельмонті, других – Уберті.