Данте Алигьери - Божественна комедія

28. На гілці п’ятій… – на Марсовому небі, п’ятому щаблі раю.

37. Ім’я Навіна… – див. вище, прим. Р. IX, 116.

40. Маккавей Іуда – ватажок іудейського повстання проти сирійської неволі (II ст. до н. е.).

43. Перед Великим Карлом та Орландом… – у імператора Карла Великого (див. вище. прим. Р. VI, 94 – 96), згідно з середньовічними легендами й давньофранцузькою народною поезією, був племінник, славетний своєю мужністю й силою рицар Роланд (італійська вимова – Орландо).

46. Гульєльмо (Гійом), граф Оранський, і Реноард (Ренуар) – герої середньовічного французького епосу.

47. Герцог Готтіфред… – Годфруа, герцог Бульйонський, вождь першого хрестового походу (пом. 1100).

48. Руберт Гвіскард – Роберт Гіскар, норманський рицар, з 1058 р. герцог Пульї (Неаполя) й Калабрії, очистив од сарацинів південь Італії й Сицилію (пом. 1120).

67. Очі невсипучі… – очі Беатріче.

69. На шостій зірці… – на планеті Юпітері.

82. Пегасея – загальна назва муз, яким слугує крилатий кінь Пегас.

91 – 93. «Любіте правосудіє…» – цими словами, складеними з 35 літер (у сімках п’ять), у Біблії починається так звана книга Премудрості Соломонової.

100 – 102. Як із удареної головні… – натяк на давній обряд ворожіння по іскрах, що злітають з палаючої головні.

113. На букву «М» – давньороманська літера своєю формою нагадує геральдичну лілею.

114. Й в коротку мить закінчила ескіз. – Після того, як вогні, злетівши на вершки М, обернулись на голову і шию геральдичного орла, інші вогні склали пташині тулуб і крила, а нижче закінчили ескіз, тобто надали всій фігурі образу імперської емблеми.

115. О ніжна зоре!.. – планета Юпітер.

120. Звідкіль на промінь твій той дим іде – це папська курія, що не дає землі освітитися променем справедливості.

129. Тепер грабують хліб… – тобто тепер папа (див. наступну примітку) веде війну інтердиктами і відлученнями.

130. Ти, хто пишеш, щоб стирать… – Давні дослідники вбачали в рядках 130 – 136 звернення до католицького духівництва взагалі, але далі стали конкретизувати зміст цих терцин, прив’язуючи його до якоїсь певної особи, аж поки зупинилися на «каорсинці» (див. далі Р. XXVII, 58 і прим.), папі Іоанні XXII (з 1316 до 1334 р.), який став відомим своєю користолюбністю і безперестанними відлучуваннями від церкви, що їх потім скасовував за великі хабарі.

133 – 136. Ти, певно, скажеш… – Зміст: «Я дуже люблю Іоанна Хрестителя, який самотньо жив у пустелі й загинув від танців Саломеї, що зажадала в нагороду його голову, тобто я тільки й прагну добувати золоті флорини з його зображенням і зовсім забувся про Павла з Рибарем (з апостолом Петром), якими ти мені загрожуєш».

11 – 12. «Я» та «мій»… – імперський орел, певний своєї винятковості, могутності й ваги, промовляє так, ніби уособлює все людство.

13. Я жив… – тобто я складаюсь із душ, що на землі жили побожно й незухвало…

28. Інше царство… – див. вище. Р. IX, 61 – 62.

32 – 35. Який той сумнів… – У чому полягає цей сумнів, з’ясовується нижче (див. 70 – 78).

46 – 48. Перший той гордливець… – Люцифер, який раніше належав до одного з найвищих ангельських чинів і не мав терпцю дочекатися Божої волі.

101 – 102. Не забувши знака… – тобто, як і давніше, зберігаючи обриси орла.

111. Хто розкошує, хто жаровні лиже – нагороджені вічним блаженством або засуджені на вічні муки.

115 – 141. Затямлять там… – Варто звернути увагу на віртуозну побудову цих терцин, в яких робиться побіжний огляд тодішніх вінценосців Західної Європи («що скажуть нехристиянські народи – арапи, перси про наших християнських владарів?»); крім того, що в них автор застосовує прийом потрійної строфічної анафори, він ще з літер кожної трійки терцин утворює акростих слова «lue», що означає «чума», «зараза», влучно характеризуючи єдиним виразом зміст цих рядків, непривабливі постаті європейських монархів. Наш переклад в міру змоги намагається відтворити цю особливість оригіналу.

115 – 117. Альбертове діяння – Альберт, Альбрехт І, син Рудольфа Габсбурзького, імператор (з 1298 до 1308 р.), який у 1304 р. розорив Чехію (празькі землі).

120. Той, хто на ловах знайде смерть собі – французький король Філіпп IV (з 1285 до 1314 р.), який весь час провадив завзяту боротьбу проти Священної Римської імперії, за що Данте люто ненавидів і всіляко ганьбив його; розладнав народне господарство випуском низькопробної монети; загинув од нещасливого випадку на полюванні.