90. Круг, що перший закрутивсь – дія Першого Рушія.
98 – 99. Зміст: «Сама твоя забутливість доводить, що, коли б це був не гріх, Лета не змила б цього спогаду».
112 – 114. З одного витоку набравши ходу. – Лета і Євноя, що розтікаються з одного джерела, нагадують поетові Тігр і Євфрат. Середньовічні географи вважали, що ці річки течуть з спільного джерела.
118. Відповідь була – тобто відповіла Беатріче.
119. «Питай Мательду…» – Тут вперше названа на ім’я прекрасна жінка, що зустріла поета в Земному Раю.
121. Про це ж – найпаче… – Див. Ч. XXVIII, 121 – 133.
129. Сили підупалі – тобто сили пам’яті про добрі діла (див. прим. Ч. XXVIII, 121 – 133).
139 – 140. Сторінки для другої частини уже я всі заповнив. – У побудові «Божественної комедії» Данте додержує точної симетрії. У кожній з трьох її частин (кантик) – по 33 пісні; «Пекло» має, крім того, ще одну пісню, що становить вступ до всієї поеми. Обсяг кожної із ста пісень приблизно однаковий.
142. Я вийшов з прохолодного струмка – тобто оновлений духовно.
РАЙ
ПІСНЯ ПЕРША
Вступ. – Звернення до Аполлона. – Піднесення Данте й Беатріче в сферу вогню. – Міркування Беатріче з цього приводу
4. Небо… – десяте, Палаюче небо, яке середньовічне церковне учення розміщувало над дев’ятьма небесними сферами Птолемеєвої системи, оселя Бога.
5 – 6. Те, чого віддати… – за словами апостола Павла, якась людина, живцем потрапивши до Раю, чула там невимовну мову, якої люди не спроможні відтворити.
13. О добрий Аполлоне… – Поет звертається до Аполлона увостаннє, бо ця, третя, частина поеми – кінцева.
17 – 18. Уславлена здавна «гора мистецтв» Парнас (у Фокіді, Середня Греція) має два верхи, один з яких присвячений був Аполлонові, другий – музам. На початку попередніх частин поеми Данте звертається з проханням по допомогу до муз, тепер же, з огляду на важливість і поважність сюжету, – до самого бога Аполлона.
21. Марсієве тіло. – Марсій – міфічний флейтист, який насмілився викликати на змагання Аполлона, і той після перемоги здер з нього шкіру (витяг з піхов… тіло).
25. Під своїм галуззям рідним… – під лавровим гіллям.
31. Дельфи – давньогрецьке місто на схилі Парнасу, відоме своїм святилищем Аполлона і оракулом.
33. Пенейського гіллястого намета – тобто лаврового дерева, в яке нібито обернулась дочка річкового бога Пенея, німфа Дафна, рятуючись від переслідування закоханого Аполлона.
36. Кірра – за одними джерелами, стародавнє місто у Фокіді, що правило Дельфам за гавань, а за іншими – один з двох верхів гори Парнасу; в усякому разі, ця географічна назва пов’язана з культом Аполлона, а тому поет метонімічно вжив її тут замість імені бога мистецтв.
37 – 42. Лампада світу – сонце, яке, залежно від пори року, сходить над землею через різні брами (тобто в різних місцях горизонту), під час весняного рівнодення, коли чотири обводи (горизонту, екватора, зодіаку й рівноденного колурію) заплітаються трьома хрестами, гарнішає, бо починається найкраща пора року – весна, і разом із сонцем гарнішає його зоря – сузір’я Барана, де воно тоді буває, і це дозволяє йому робити сприятливий вплив на людське життя (втиски в воску світовім).
44. В нас… – У північній півкулі, бо в південній, де лежить Земний Рай, сонце сходить над обрієм.
46 – 48. Беатріче споглядає сонце на сході з чолом, ліворуч звернутим, бо вона перебуває в південній півкулі Землі.
68. Овідій розповідає в «Метаморфозах», як єврейський рибалка Главк, поївши чудодійної трави, став морським богом.
70. Онадлюдинення – перетворення на щось більше, ніж людина.
76. Колесу – тобто всій сукупності небесних сфер.
100. Вона ж – Беатріче.
116. В серці смертному – тварини.
118. Лук цей – порив, згаданий вище (114 – 117), цей інстинкт.
122 – 123. Незрушна твердь – десяте, Палаюче небо; ту, що зазнав… – небо дев’яте, Кристалічне.
ПІСНЯ ДРУГА
Зачин. – Піднесення на перше, Місяцеве небо. – Плями на Місяці. – Вплив небес
8. Бог співців – Аполлон.
16 – 18. Як ваш… – Зміст: дух у вас (у тих, хто попливе слідом за моїм кораблем, який перший мчить в незвіданім просторі з обслугою з міфічних божеств, тобто, простіше, хто читатиме мій «Рай») зчудує далеко більше, аніж було у смілих мореплавців-аргонавтів, коли їх ватажок Ясон, як пастух, погнав огнедишних биків зорати поле, дане йому тестем, колхідським царем Еетом, батьком його молодої дружини Медеї (а потім засіяв це поле зубами драконів і згодом перебив потвор, що виросли з землі).
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу
Особенно возмущает ложное имя поэмы -
"Божественная комедия".
Должно быть "Дивная комедия".
Также, сравнение сюжета с талантом пьес Аристофана!