Данте Алигьери - Божественна комедія

31 – 36. Беатріче і Данте досягли першої, найближчої до Землі зірки – Місяця – й заглибились у ньому.

49 – 50. Знаки на цьому тілі… – плями, видимі на Місяці.

51. Про Каїна пригадує всілякий… – Народна фантазія бачила в плямах на Місяці постать Каїна з оберемком хмизу на плечах.

59 – 60. Данте викладає за Аверроесом пояснення різної освітленості поверхні Місяця неоднаковою щільністю будови планети, уже висловлене раніше у «Бенкеті», II, 13(14). Але Беатріче далі спростовує цю думку як помилкову.

64. У восьмім небі… – небі Зірному (див. далі Р. XXIII – XXVII).

78. В цій книзі… – в цьому небесному тілі.

79. У першім разі… – тобто якби Місяць був щілинний, у деяких місцях наскрізь.

112. Під небом… – нерухомим та безтілесним десятим, Палаючим.

113. Велике тіло… – дев’яте, Кристалічне небо.

115. А ближче небо… – восьме, Зірне.

116. Різні сутності… – зірки і нижче розміщені небеса.

129. Рушіїв блаженних – ангелів, що далі дістають назви: висока мисль (131), розум (136) та ін.

140. З коштовним тілом… – з небесним світилом; всяка сила й міць, яких «рушій» восьмого неба надає зіркам.

17 – 18. Заблуд, протилежний закоханості хлопця в джерело. – Молодий Нарцис колись закохався у своє віддзеркалення в воді, вважаючи його живим юнаком (Овідій), а Данте, навпаки, справжні обличчя вважає за відбитки.

49. Піккарда Донаті – родичка авторової дружини, Джемми, сестра колишнього поетового приятеля, гульвіси й ласуна, Форезе (вмер 1296 р.), душу якого той побачив у Чистилищі, і Корсо Донаті (загинув 1308 р.), ватажка флорентійських «чорних», керівника акції проти «білих» 1301 р. (що призвела до вигнання й засудження поета), який у своїх політичних інтересах, бувши на той час болонським подестою, силоміць забрав Піккарду з монастиря Монтічеллі, недалеко від Флоренції, й видав заміж.

97 – 98. Великого діяння й благостині… жінка… – Клара Ассізька (1193 – 1253), яка заснувала черничий орден, до якого належала Піккарда.

118 – 120. Те сяєво – Констанца видатна… – Констанца (1154 – 1198), дружина імператора Генріха VI (з 1190 до 1197 р.), який поклав початок недовгому владарюванню в Сицилії і Неаполі швабського дому Гогенштауфенів, що скінчилося з їх сином, Фрідріхом II (1194 – 1250), непримиренним ворогом папства, покровителем арабських та єврейських учених. Піккарда дає Генріхові VI назву другого швабського вихру (першим був його батько, Фрідріх І Барбаросса (1125 – 1190), а третього – Фрідріхові II, характеризуючи тим бурхливу природу й скороминущість їх влади. Існувала легенда, ніби Констанца була черницею, насильно виданою заміж.

13 – 15. Беатріче, схожа з Даниїлом… – За Біблією, вавилонські мудреці не могли витлумачити царю Навуходоносорові забутий ним сон, і він велів стратити їх, але гнів його вгамувався, коли пророк Даниїл нагадав йому цей сон і пояснив його значення. Так і Беатріче вгадала і розв’язала поетові сумніви.

23. Бачив ти у мудрому Платоні… – За вченням Платона, людські душі до свого втілення містяться на зірках, куди й повертаються, коли людина вмирає.

27. У глибшій жовчі тоне. – Беатріче вважає небезпечнішим другий сумнів поета (див. 22 – 24).

28. Вбожествлений найбільше серафим… – тобто найглибше занурений у споглядання божества.

30. З Йоанном, тим чи тим… – чи з Іоанном Хрестителем, чи з євангелістом Іоанном.

31 – 32. Всі у спільній дії із духами… – тобто всі вони перебувають у тому ж небі, що й душі, які з’являлися тоді на Місяці.

34. Окраса кола першого… – десятого, Палаючого неба.

47 – 48. Того, що Товію… – архангела Рафаїла, який, згідно з біблійною легендою, повернув Товієві зір, поклавши йому на очі замішану з слиною землю – грязиво.

49. «Тімей» – назва Платонового діалогу, де мова йде про повернення душ на зірки: тут вжито замість імені його автора – Платона.

58 – 60. Сказав би він… – Зміст: якщо Платон думає про вплив зірок на людські душі й вбачає в ньому причину гідних та ганебних вчинків, то він почасти має рацію.

62 – 63. Юпітеру тоді, Меркурію і Марсу… – Люди стали давати планетам імення богів, які нібито на них живуть, і вклонятися їм.

64. А другий сумнів… – див. 19 – 21.

83. Лаврентій – легендарний римський диякон III століття, буцімто спалений на залізних ґратах.