Данте Алигьери - Божественна комедія

84. Муцій Сцевола – за римськими переказами, юнак, який, показуючи на допиті зневагу до катувань і смерті, сам спалив собі праву руку.

103. За давньогрецьким міфом, син аргоського царя Амфіарая – Алкмеон, виконуючи батьків заповіт, убив свою матір Еріфілу за те, що вона, спокусившись на коштовне намисто, виказала місце перебування чоловіка і тим сприяла його загибелі.

107. З насильством воля примирилась… – тобто насильству сприяла поступлива воля потерпілого.

114. І істина одна в обох була – отже, і в тій, про яку йшла мова вище (100 – 111).

4. Бачення зроста… – зростає у Беатріче.

29. Здаєш ти скарб… – свободну волю.

35. Зміни – звільнення від обіту.

57. Поки ключі не зрушні – з жовтим білий – поки заміни обіту не дозволить церква. Білий і жовтий (срібний і золотий) ключі – символ церковної влади.

60. Як чотири у шести. – Новий обіт має бути суворіший проти попереднього.

66 – 68. Як сталось Ієвфаєві-судді… – За біблійною легендою, Ієвфай, суддя ізраїльський, дав обітницю Богові в разі перемоги над ворогами принести в жертву перше, що вийде йому назустріч з брами його двору. Назустріч судді вийшла його єдина дочка, яку він, виконуючи обітницю, і віддав смерті. Багато хто з середньовічних богословів (серед них Амвросій, Прокопій, Фома Аквінський та ін.) засуджували цей його вчинок.

69 – 72. Грецький вождь – Агамемнон, який приніс у жертву свою дочку Іфігенію, щоб боги послали потрібний йому вітер для походу проти Трої.

80. Як пориватиме вас хіть на зле… – як хіть до перемоги керувала Ієвфаєм і Агамемноном (пор. вище, прим. до 66 – 68 і 69 – 72).

87. Світ, яскравим сяйвом взятий… – схід.

93. Друге царство – Меркурієве небо. 95. Цієї сфери… – планети Меркурія.

117. До закінчення земного бою – тобто поки ти ще живий.

127 – 129. На просторім цім місці… – на Меркурії, закритому сонячним промінням од Землі.

1 – 9. Відколи Константин орла у небі… – Зміст: імператор Константин переніс (330 р.) столицю своєї держави з Рима до Візантії, і орел, емблема римської влади, перелетів з заходу на схід, навпроти маршрутові родоначальника римлян Енея, який, прибувши після падіння Трої до Італії, взяв за себе Лавінію, дочку царя Лацію Латіна. Римський орел сто літ, і сто і більше… жив на кінці Європи, на березі Босфору край Троади, звідкіль колись злетів з Енеєм, і тут, у Візантії, передавав з рук в руки від однієї особи до другої берло й сан, аж поки вони дісталися Юстініанові у 527 р. (Отже, між двома згаданими подіями проминуло всього 197 р., а не понад двісті років, як чомусь нарахував такий скрупульозно уважний до деталей поет.)

10. Юстініан – римський імператор (483 – 565), за якого була проведена славетна кодифікація римського права і відвойована у остготів Італія.

11. Огнем… першої любові… – Святого Духа.

16. Агапіт I – Римський Папа (з 533 до 536 р.), їздив у Візантію до Юстініана в справі миру з остготами.

24. Величний труд – труд законодавця.

25. Велізарій (490 – 565) – Юстініанів полководець.

31. Хто з них всю правду знає… – сказано іронічно.

32. Знак святий – знак римського орла.

33. Прикріплює, чи… знімає… – Гібеліни пристосовують ідеї імперії до своїх цілей, а гвельфи ці ідеї відкидають зовсім.

36. Паллант – один з героїв «Енеїди», спільник Енея (Ен. X, 302 – 509).

38. Альба – Альба Лонга, місто в Лаціумі, засноване, за переказом, Асканієм, сином Енея.

39. Три з трьома зійшлись… – За легендою, коли три Горації, римські воїни, перемогли альбанських Куріаціїв, влада над усім Лаціумом перейшла від Альби до Риму.

40 – 41. Од злих… бід… – від викрадення сабінок за Ромула до самогубства зганьбленої Лукреції за Тарквінія Гордого, останнього римського царя.

44. Бренн – вождь галлів (IV ст. до н. е.); Пірр – епірський цар (IV – III ст. до н. е.).

46 – 48. Квінтій (на прізвисько Кошлатий – Цінцінат) – римський консул і диктатор V ст. до н. е., прославлений суворістю своїх звичаїв;

Фабії – рід, що залишив помітний слід у римській історії, Торкват – римський полководець IV ст. до н. е.; Деції – троє полководців – дід, син і внук.

49 – 51. Араби – так названо карфагенян, яких у середньовічній Європі вважали за предків арабських племен, бо вони також жили в Північній Африці. Карфагеняни в 128 р. до н. е. вдерлись в Італію через Альпи.