Данте Алигьери - Божественна комедія

52 – 53. Сціпіон Африканський (235 – 183 рр. до н. е.) і Гней Помпей Великий (106 – 48 рр. до н. е.) – прославлені полководці і державні діячі.

53. Твою він рідну гору… – під якою лежить місто Ф’єзоле, на захист якого засновано Флоренцію, де народився Данте.

55 – 56. Коли ж у небі здумали в ту пору… – незадовго до епохи Августа, коли можна було вважати, що небо надумалося дати тишу всій землі, встановивши скрізь (на свій монархічний зразок) мир і єдиновладдя.

57. Тут починається вихваляння подвигів Гая Юлія Цезаря (100 – 44 рр. до н. е.), якого вважали засновником імператорської влади в Римі, а тому ідеалом монархічного правителя.

58. Ізара – притока Рони; Ера – нині Луара.

60. До Рейну й Вару… – тобто в Трансальпійській Галлії.

62. Рубіконського стрибка. – Рубікон – річка, що впадає в Адріатичне море на південь від Равенни. Переходом її (стрибком) Цезар 49 р. до н. е. розпочав громадянську війну, що привела до єдиновладдя.

64 – 66. Іспанія, Дураццо, Фарсала – місця боротьби Цезаря з помпеянцями. Після поразки під Фарсалою (48 р. до н. е.) Помпей втік до Єгипту і там був підступно забитий, на що й натякають слова: «Скрута й Ніл одвідала гірка».

67 – 68. Римський поет І ст. н. е. Лукан пише в поемі «Фарсалія» (IX, 950 – 999), що Цезар після фарсальської перемоги відвідав Антандр – приморське місто, звідки відплив Еней (Ен. III, 6), сусідню річку Сімоент, Троаду. Всі ці місця – батьківщина римського орла.

69. Губити Птолемея… – Цезар скинув молодого єгипетського царя Птолемея XII і посадив на престол його сестру Клеопатру (51 р. до н. е.). 70. Юба – цар Нумідії, держави на півночі Африки, на захід від Карфагена; прибічник помпеянців, якого Цезар переміг, після чого цар убив себе (46 р. до н. е.).

71. До вас, на захід… – в Іспанію, де Цезар переміг останні сили помпеянців (45 р. до н. е.).

74. З Кассієм скавчить у Пеклі Брут… – Кассій і Брут – убивці Цезаря. Данте прирівнював їх вчинок – убивство земного царя – до злочину Іуди Іскаріота, який згубив царя небесного. Данте описав, як у самій глибині Пекла, на його дні, Сатана в своїй страшній пащі безперестанно пережовує цих трьох найбільших у всьому світі за всі часи грішників.

75. Близько від Модени Октавіан, майбутній (з 27 р. до н. е. – до 14 р. н. е.) римський імператор Август, переміг Марка Антонія (43 р. до н. е.); Перуджу він зруйнував 41 р. до н. е.

76 – 78. Клеопатра, втікши під час морського бою під Акцією (31 р. до н. е.) і далі даремно намагаючись привабити Октавіана, зрештою вкоротила собі життя, давши вкусити себе гадюці.

79. Досяг він моря… – Октавіан Август завоював увесь Єгипет аж до Червоного моря.

81. Храм замкнувся Януса ясного. – У цьому храмі двері були відчинені тільки під час війни.

86. Третій цезар… – рахуючи від Юлія Цезаря, тобто Тіберій (з 14 до 37 р.).

88 – 93. Жива-бо Правда із руки того… – Зміст: за Тіберія Бог (жива Правда) поклав на римського орла, в особі римської влади в Іудеї, славу неугавну помсти, палом гнівання свого, за Адамів гріх розп’яттям Христа. А потім – і це може здатися дивним – той же римський орел, уже в руках у Тіта, знову з Божої волі відомстив іудеям цю мсту за гріх днедавній, зруйнувавши Єрусалим (70 р. н. е.).

94 – 96. Карл Великий, франкський король (з 768 до 814 р.) згодом (з 800 р.) імператор, виступив на захист папи Адріана І в його боротьбі з лангобардським королем Дезідерієм, який і зазнав поразки (774).

100. Лілеї золоті – гвельфи борються з імперським орлом в інтересах анжуйського дому, що має в гербі три золоті лілеї.

101. Собі його грабують… – так чинять гібеліни. 106. Новий той Карл… – Карл II Анжуйський.

127. На всю перлину… – на весь Меркурій.

128 – 142. Ромео – Ромей де Вільньов (бл. 1170 – 1250), міністр, конетабль і великий сенешаль останнього графа Прованського Раймунда Беренгарія IV, або Рамондо Берінг’єра. Він був правителем його спадщини і, ставши опікуном його четвертої дочки, Беатріси, одружив її з Карлом Анжуйським і тим дав йому привід претендувати на дуже знесилений і зруйнований альбігойськими війнами Прованс (про деякі наслідки цього шлюбу див. далі, прим. Р. I, 93). Такі історичні факти. Проте можливо, що під впливом італійського значення імені Ромео (тобто пілігрима до римських святинь) склалася легенда, нібито Ромео прийшов до двору графа Прованського убогим прочанином, упорядкував його майнові справи, видав його чотирьох дочок за королів, але заздрісні придворні обмовили його, і граф зажадав від Ромео звіту в управлінні; той передав графові його збільшені багатства і пішов геть таким же убогим, яким прийшов. Схаменувшись, граф стратив обмовників.