Данте Алигьери - Божественна комедія

109 – 117. Орел (птах Юпітерів), що злетів на колісницю з вершини дерева, якому він при цьому шкодить, уособлює римських імператорів, що переслідували християнську церкву на шкоду – як гадає Данте – самій імперії.

118 – 123. Лиса, лисиця – символізує єресь, що її подолала теологія (Беатріче).

124 – 129. Далі Данте побачив, як знову на колісницю сів орел і насипав пір’я з себе повний кіш. Це багатства, якими християнські імператори обдаровували церкву, і головним чином – «дар Константина»: імператор Константин (з 306 до 337 р.), переносячи свою столицю в Візантію, нібито передавав папі Сильвестру I і його наступникам державні права на Рим і західні країни. Данте, переконаний, як і його сучасники, в автентичності «Константинового дару», фальшивість якого була доведена тільки в XV ст., вважав його величезним лихом і для імперії, і для церкви. Тому й чується з неба жалібний голос: «Мій човнику, який вантаж поганий!»

131 – 141. Змій (диявол) потрощив у колісниці подення – моральні підвалини церкви – дух смирення й бідності. Недоломки колісниці (повозу) враз пір’ям вкрились – обросли багатствами.

142 – 147. Перната колісниця обертається на апокаліптичне семиголове страховище. Автор «Апокаліпсиса» змалював язичеський Рим у вигляді «великої блудниці», що сидить на семиголовому і десятирогому потворному звірі.

148 – 160. До поламаної і спотвореної колісниці (церкви) сходить бридка у стиді своєму повія (тобто папство), яка нахабними очима вишукує собі друзів. Поряд стоїть ревнивий велет (король французький Філіпп IV, який іноді ладив з Боніфацієм VIII, але кінчив тим, що жорстоко його образив в Ананьї (див. прим. Ч. XX, 86 – 90). Як тільки вона кинула погляд на прихильника імперії, він б’є її, відв’язує страшидло від дерева і тягне, разом з повією, що на ньому сидить, у гущину лісу (перенесення папського престолу з Рима у французьке місто Авіньйон, при папі Клименті V, в 1309 році).

1. «Язиці приїдоша, Боже» (церк.) – «Прийшли народи, Боже».

10 – 12. «Ви вмалі…» (церк.) – «Недовго ще, і не будете бачити мене… і ще недовго і знову побачите мене». Цими словами (цитата з Євангелія) Беатріче висловлює впевненість у тому, що викрадена велетом колісниця буде повернута і набере свого колишнього вигляду.

13. Сімох вперед послала – сім чеснот, що несуть світники.

14. Я, й мудрець, і жінка – Данте, Стацій і Мательда.

34 – 35. Те подення, що змій зламав, було й нема – колісниця, у якої змій потрощив подення (Ч. XXXII, 130 – 135) – це страхітливо зруйнована церква, що перестала бути собою.

36. Божа мста до їх байдужа страв. – Натяк на тодішній флорентійський звичай, коли вбивця або його близькі, щоб уникнути кривавої помсти родичів забитого, повинні були на його могилі дев’ять днів підряд з’їдати хліб, политий вином. Беатріче хоче сказати: «Ніщо не захистить злочинців від Божого суду», – Бог байдужий до їхніх страв.

37. Безліч внуків буде завжди в птиці – тобто імперія існуватиме й далі.

43. П’ятсот, і десять, і п’ятірка – загадкове позначення майбутнього рятівника церкви і відновника імперії, який заб’є кралю (повію пісні XXXII, що посіла чуже місце) і велета (французького короля). Число DXV утворює при перестановці знаків, слово DVX (вождь) і найдавніші коментатори так його й тлумачать.

47 – 51. Сфінкс – у античному міфі – крилата почвара, що жила біля Фів і вбивала всіх, хто не міг розгадати її загадку. Коли Едіп (Лайяд) її розгадав, Сфінкс кинувся зі скелі і розбився на смерть. Помщаючись за нього, провісниця Феміда наслала на фівян хижого звіра, який вигублював ниви і стада (Метам. VII). У старовинних списках «Метаморфоз» замість Laiades (син Лайя, Едіп) читалося Naiade, і розв’язання загадки Данте приписав наядам. Зміст рядків 49 – 51: «Події покажуть, хто такий «П’ятсот, десять, п’ять», але розгадка цієї загадки приведе не до бідувань, а до миру».

57. Дерево… зогиджене аж двічі – Адамом, що вкусив його плодів і став першою мученою душею (ряд. 62), та велетом, що відв’язав від нього колісницю.

67. Коли б не вгруз, як в Ельсу… – Предмети, опущені у вапнисту воду Ельси (притоки Арно), відразу вкриваються твердою оболонкою. 68 – 69. Ти б не плямив свій розум, мов Пірам шовковиць соки. – Див. прим. Ч. XXVII, 37 – 39.

78. Як пілігрим несе ціпок святий. – Беатріче хоче, щоб Данте, повернувшись до людей, передав їм її слова, навіть не зрозумівши їх суті, а хоч би просто зберігши їх у пам’яті, як ціпок.