Данте Алигьери - Божественна комедія

130 – 132. Діана… в гаю Геліки не лишила. – Богиня Діана вигнала з свого гаю німфу Геліку (Каллісто), яка кохалася з Юпітером. Ревнива Юнона обернула Геліку на ведмедицю, але Юпітер узяв її на небо разом з її сином Аркадом (Метам. II).

17. З пошани – до Віргілія і до Стація, що йдуть попереду.

40. Гоморра і Содом – за біблійною легендою, міста, спалені Богом за протиприродну розпусну поведінку їх жителів.

41 – 42. Пасіфая, дружина критського царя Міноса, охоплена любовною жагою до бика, спокушала його, лягаючи в дерев’яну корову, зроблену для неї Дедалом (ант. міф.).

45. Чи буде це Ріфей… – Ріфейські гори на півночі.

77 – 78. Цезар грішив содомією з царем Віфінії Нікомедом, чим і заслужив прізвиська «цариці» і глузування під час галльського тріумфу.

82 – 87. Був двостатевим гріх… – «Це була любов двох статей, але по-тваринячому нестримна. Тому й плямуємо себе тією, що була твариною, тобто Пасіфаєю».

92. Гвідо Гвініцеллі з Болоньї, поет «ученої школи», найближчий попередник «dolce slil nuovo» (див. прим. Ч. XI, 98 і XXIV, 52 – 54).

94 – 95. Як сини кинулись до своєї матері Ізіфіли (див. прим. Ч. XXII, 112), так і Данте кинувся б обійняти Гвідо Гвініцеллі, коли б не жахався вогню.

105. Не міг не вірить другий – тобто Гвініцеллі.

113. Поки буде вірш нової мірки… – поезія італійською мовою, що виникла в першій половині XIII ст.

115 – 117. Мова йде про Арнаута (Арнальда) Даньєля, славетного провансальського поета (пом. бл. 1200).

119 – 120. Провансальський поет Джіраут де Борнель (кінця XII – початку XIII ст.), що народився в Лімузинській (нині Ліможській) області.

124. Гвіттоне – див. прим. Ч. XXIV, 56.

140 – 147. Арнаут в оригіналі говорить провансальською мовою. Його слова передаються діалектом.

1 – 5. Над горою Чистилища звечоріло, і сонце стало в тому місці, де воно сходить в Єрусалимі, зокрема над Голгофою, на якій був страчений Христос; у цю хвилину на крайньому заході суходолу, в Іспанії, де тече річка Ебро, північ проходить сузір’ям Терезів, а на крайньому сході, в Індії – якраз полудень (див. прим. Ч. II, 1 – 3, 4 – 6).

18. Поетові, мабуть, згадалося ще й те, що його самого заочно засуджено до спалення живцем.

23. На плечах Геріона. – Віргілій нагадує епізод з сімнадцятої пісні «Пекла», коли обидва поети спускалися в глибини на Геріоні, тритілому і триголовому велетні.

37 – 39. Не знайшовши своєї коханої Фісби на місці побачення й вирішивши, що її пошматував хижий звір, молодий вавілонянин Пірам заколов себе мечем. Він уже конав, коли надійшла Фісба і своїм ніжним голосом продовжила йому життя на кілька хвилин. Кров його забарвила шовковицю, і її ягоди почорніли (Метам. IV).

94. Цітера – тут ранкова зоря.

97 – 108. Лія і Рахіль, біблійні персонажі. Лія – символ життя діяльного, – прообраз Мательди, яку Данте зустріне в Земному Раї. Рахіль – символ життя споглядального – прообраз Беатріче.

124. Закінчивши сходження на гору Чистилища, поети вийшли до Земного Раю, де колись, до гріхопадіння, жили Адам і Єва.

136 – 137. Тобто Беатріче.

142. Корона й митра – символи верховної – світської і церковної – влади, які має прийняти Данте як знак повної влади над собою.

20. Над К’яссі в соснику – в сосновому лісі (Pineta) на березі Адріатичного моря, на південь від Равенни. Ця місцевість має назву Chiassi, або Classe (від лат. classis – флот), тому що в часи імператорського Риму тут був морський порт (Portus Classis) Равенни. Згодом море відступило на схід. У цьому сосновому лісі Данте, який останні роки свого життя перебував у сім’ї равеннського синьйора Гвідо да Полента, творив терцини «Божественної комедії».

21. Еол – цар вітрів, який тримав їх на прикові в печері і випускав на своє бажання. Сірокко – південно-східний вітер з Африки.

25. Річка – Лета.

40. Жінка йшла мені устріч. – З уст Беатріче (Ч. XXXIII, 119) ми взнаємо її ім’я: Мательда, втілення діяльної любові.

49 – 51. Прозерпіну, дочку Юпітера і Церери, підземний бог Плутон викрав у той момент, коли вона збирала квіти на лузі (Метам. V).

65 – 66. В Венери… коли влучав у матір син-пустун. – Венера палко покохала Адоніса, коли її син Купідон ненароком торкнув стрілою її груди (Метам. X).