Данте Алигьери - Божественна комедія

120. Лик цього сестри – тобто Місяця, бо сестра Аполлона-Сонця – Діана, богиня Місяця.

10. Піккарда – сестра Форезе Донаті, відома своєю чеснотливістю і праведним життям.

14. Святкує на Олімпі між святих… – тобто в Раю (ще один зразок у Данте сплутування античної і християнської міфології).

20. Бонаджунта з Лукки (бл. 1250 – 6л. 1300) – поет попереднього перед Данте покоління, представник старомодної сициліанської мистецької школи (див. прим. 52 – 54).

22 – 24. Того, хто взяв із церквою вінці… – «чоловік церкви», папа Мартін IV (з 1281 до 1285), родом з Тура (Франція).

24. Больсенську рибку… – у тодішніх гастрономів високо цінувалися вугрі з озера Больсена.

28 – 33. З юрби ненажер Данте вирізняє Убальдіно дельї Убальдіні, власника замку Піла Боніфація Ф’єскі, що був архієпископом равенським з 1274 до 1295 року.

31. Месер Маркезе дельї Аргольйозі (або Гігольйозі), з Форлі.

35. Зупинивсь на тому, з Лукки – тобто на Бонаджунті (див. прим. 20).

37 – 48. Вигнанець Данте обрав місцем свого тимчасового перебування Лукку (в 1308 або 1315 р.). Джентукку деякі коментатори ототожнюють з Джентуккою Морла, яка вийшла заміж за Боннаккорсо Фондора. Проте це місце взагалі вважається одним з найтемніших в усій «Комедії».

51. «Ви, донни…» – початок першої канцони «Нового життя» Данте.

52 – 54. Що від любові я чував… – Данте формулює психологічну основу як своєї поетики, так і взагалі «нового солодкого стилю», «dolce stil nuovo» (ряд. 57), який прийшов на зміну сициліанській школі, що наслідувала провансальські зразки, і так званій «ученій» школі.

56. Гвіттоне д’Ареццо (бл. 1230 – бл. 1294) – глава «ученої» школи; нотар – Якопо да Лентіно (пом. бл. 1250) – поет сициліанської школи, нотар двору германського імператора Фрідріха II Гогенштауфена (1194 – 1250), що був водночас королем Неаполя і Сицилії.

58. Ваші пера – представників «dolce stil nuovo»: Данте (замолоду), Гвідо Кавальканті, Лапо Джанні, Діно Фрескебальді та ін.

64. Птаство, що летить до нільських хвиль – тобто журавлі.

79. Місто, де життя у мене гине – Флоренція.

82 – 87. Мерзощів оплот – Корсо Донаті, брат Форезе, глава флорентійських «чорних» і керівник розгрому «білих» у 1301 році, у 1308 році, обвинувачений у зраді, утік, але його схопили. По дорозі до Флоренції він ненароком упав з коня і його вбили. Данте надає усій картині алегоричного змісту: Корсо, прив’язаного до конячого хвоста, звір тягне в безодню Пекла.

117. Колись-то Єва куштувала з нього… – з дерева пізнання добра і зла, що росло на висотах, тобто в Земному Раю (Бібл.).

121 – 122. П’яниці прокляті із кодла Хмари… – Сини Хмари (Нефели) центаври, напівлюди-напівконі, упившись на весіллі Піріфоя, хотіли повикрадати жінок, але Тезей і його товариші угамували їх (Метам. XII).

124 – 126. Єврейський вождь Гедеон, збираючись на війну проти Мадіану, відіслав, як непридатних для його війська, тих, хто, прийшовши до води, «в вигоді пив», тобто ставши навколішки. Придатними він вважав тільки тих, хто пив воду не «в вигоді», тобто стоячи і з пригорщі (Бібл.).

148. Такий відчув я повів на чолі – ангел стер ще одну літеру з чола Данте.

1 – 3. Зміст: «У північній півкулі було дві години після півночі, а в південній – дві години після полудня».

22 – 24. Мелеагр – син калідонського царя Ойнея і Алфеї. Коли він народився, парки поклали в огонь поліно, напророчивши, що Мелеагр житиме, поки воно все не згорить. Алфея загасила його і сховала. Коли Мелеагр убив братів своєї матері, вона, помщаючись за них, кинула головню в огонь, і Мелеагр помер (Метам. VIII). Цим прикладом Віргілій хоче пояснити, що душі можуть чахнути без видимої, здавалося б, причини.

25 – 26. Як рухами дзеркала рух віддають ваш… – так і оболонка душ відображає їх внутрішній стан.

45. В природний келих – в матку.

48. З місця досконалого – з серця.

63. Мудріша й вченіша, ніж ти, людина – видатний арабський середньовічний філософ Ібн-Рошд (латинізоване Аверроес) (1128 – 1198), послідовник Арістотеля.

65. Можливий розум – схоластичний термін, що означав пізнавальну здібність.

79. Лахезіс – див. прим. Ч. XXI, 25 – 27.

86. На берег падає – до гирла Тібру або до берега Ахерону (див. прим. Ч. II, 94 – 105).

93. Розкішні різноколірні сувої – тобто веселка.

128. «Не знаю мужа» – слова Діви Марії під час Благовіщення (Єванг.).