Данте Алигьери - Божественна комедія

58. Кліо – муза історії, до якої звертається Стацій у поемі «Фіваїда».

61. Яке ж то сонце чи світило… – тобто, як ти дійшов до християнської віри.

63. На човен рибаря – човен апостола Петра, тобто християнство.

65. Парнаська верховина – гора Аполлона і муз, де протікає Кастальське джерело, що дарує поетичне натхнення.

70 – 72. «Час оновлення гряде…» – Переклад славетного місця з IV еклоги Віргілієвих «Буколік». У середні віки це місце тлумачили звичайно, як пророцтво про народження Христа. Ходили легенди, що ця еклога, написана, як гадають, з нагоди народження сина у Азінія Полліона, навернула на християнство багатьох язичників. До числа навернених Данте відносить і Стація.

83. Доміціан – римський імператор (з 81 до 96). Правління його характеризується терором.

88 – 89. Ще вів своїх я греків… – тобто ще не писав дев’ятої пісні своєї поеми «Фіваїда».

97 – 99. Де Теренцій давній… – Стацій питає про посмертну долю видатних римських письменників: Теренція і Цецілія (II ст. до н. е.), Плавта (III – II ст. до н. е.), Варрона (II – I ст. до н. е.), а Віргілій (100) згадує ще й сатирика Персія (I ст. н. е.).

101. Із нами й грек… – тобто Гомер.

103. В першім колі хмурої темниці – в пекельному Лімбі (П. IV).

104 – 105. До гори – Парнасу (див. прим. 65).

106 – 108. Перелічуються видатні старогрецькі трагіки: Антіфон, Евріпід, Агатон і лірик Сімонід.

109 – 114. З тих, що оспівав ти… – Віргілій називає героїнь Стацієвих поем (тоді вважалося, що вони, як і всі дійові особи античних і давньоєврейських переказів, існували справді):

Антігона – дочка Едіпа та Йокасти, сестра Етеокла і Полініка (див. прим. 55 – 56);

Аргія – дружина Полініка;

Деїфіла – дружина Тідея, одного з семи царів, що облягали Фіви, і мати героя Троянської війни Діомеда, товариша Одіссея в битвах і хитромудрих вчинках;

Ісмена – сестра Антігони;

Дочка Тіресія – Манто. Оскільки Стацій не згадує інших дочок фіванського віщуна Тіресія, то тут у Данте наявна суперечність, бо в «Пеклі» (XX, 55) він уміщує Манто не в Лімбі, а в схові віщунів;

Фетіда – богиня, дочка морського бога Нерея, мати Ахілла;

Деїдамія між її сестер – дочка скірського царя Лікомеда, дружина Ахілла.

112. Ще й няньку… – натяк на епізод з «Фіваїди» (IV, 716 – V, 753) з царицею Ізіфілою, яка, продана в рабство немейському царю Лікургу, няньчила його сина Офельта, але кинула дитину напризволяще, щоб піти показати дорогу війську сімох царів, які йшли воювати проти Фів. Офельт загинув. Лікург хотів убити Ізіфілу, але в цю мить її сини, що прибули з Лемносу, пізнали і врятували її.

118 – 120. Служницям першим дня вже вийшов строк – тобто минуло чотири денних години і п’ята (одинадцята година пополуночі), взявши дишель колісниці, підводила розжеврений ріжок, який розгорався все дужче і дужче, отже, розвиднялося, починався новий ясний день.

124. За звичкою… – поети йдуть уже шостим колом гори Чистилища, де спокутується гріх обжерливості.

142 – 144. На святі не своїм устам… – натяк на євангельську розповідь про весілля в Кані Галілейській, на якому Марія, дбаючи про вино, дбала про гостей, а не про себе.

146. Даниїл-звіздар – біблійний пророк Даниїл.

148 – 150. Для голоду був жолудь… – наводиться антична легенда про золотий вік.

11. «О Господи, устні мої!» (церк.) – «О Господи, уста мої!»

26. Ерісіхтона за те, що він зрубав дуб Церери, покарала ця богиня таким невтоленним почуттям голоду, що, продавши заради їжі навіть рідну дочку, він почав з великою жадобою їсти власне тіло (Метам. VIII).

30. Коли Марія з’їла хлопчака… – Під час облоги Єрусалима римлянами (70 р. н. е.), в місті був такий голод, що Марія, дочка Єлеазара, з’їла своє немовля (Йосиф Флавій, «Іудейська війна», VI, 3).

32. Хто ж «ОМО» бачить… – Середньовічні теологи вважали, що в рисах людського обличчя можна прочитати «Homo Dei» («людина Божа»): очі зображують два «О», брови й ніс – букву «М».

41 – 133. Цікава тінь… – Форезе Донаті (пом. 1296), приятель Данте і родич його дружини Джемми Донаті.

60. В думках про це не вимовиш того – тобто, коли думаєш про одне, не можеш говорити про інше.

73. Ця ж воля… – тобто воля до страждання.

74. «Боже мій!» – передсмертний зойк Христа під час страти.

84. Де покуту рік за рік здають – тобто в Передчистилищі, серед недбайливих (див. Ч. IV, 128 – 132).

86. Нелла – дружина Форезе.

94 – 96. У Барбаджі, південній гористій частині острова Сардинії, заселеній виходцями з Африки, жінки, за словами старих коментаторів, ходили з оголеними грудьми або навіть зовсім голі – через спеку і неморальність. Отже, й Флоренція, на думку Форезе, гідна назви Барбаджі.