Данте Алигьери - Божественна комедія

Кола V, VI, VII – надмірна любов до несправжніх благ (користолюбство, обжерливість, любострастя).

17 – 18. Сліпоокі, що іншим стали за поводирів – епікурейці.

80 – 81. Де сонце йде тонуть… між сардів з корсами… – Місяць уставав у зодіакальному сузір’ї Скорпіона і йшов тією ж тропою, як і сонце, коли воно сходить у цьому сузір’ї, а сідає, як здається, в Римі, десь між Сардинією і Корсикою.

82. П’єтола – село в Мантуанській області, в якому народився Віргілій.

91 – 93. Асоп та Ісмена – річки в Беотії, на берегах яких жителі Фів буйними ігрищами вшановували Вакха.

100. Марія в гори квапилася йти. – Зразу ж після Благовіщення Марія вирушила в гори, щоб привітати свою родичку Єлисавету, яка зачала сина (Єванг.).

101 – 102. Цезар, не затримавшись в Марсільї, в Ілерду поспішає… – Цезар, витіснивши Помпея з Італії, швидко рушив у Галлію, залишивши частину війська вести облогу Марсільї (сучасний Марсель), з суші і з моря, вступив в Іспанію і біля Ілерди (сучасна Леріда) примусив помпеянців здатися (49 р. до н. е.).

118 – 126. Сан-Дзено – монастир у Вероні. Ім’я абата, що тут говорить, остаточно не з’ясовано.

119 – 120. При добрім Барбароссі… – імператор Священної Римської імперії Фрідріх І (1125 – 1190), який 1162 року зруйнував Мілан.

121 – 126. Той, кому ногою довелося в могилу стать – владар Верони Альберто делла Скала (пом. 1301) незаконно призначив абатом у СанДзено свого нешлюбного сина Джузеппе, кульгавого і розпусного (пом. 1313).

133 – 135. Ті… в мандрах полягли, Йордан же сприймуть юні очі й уші. – Євреї, що вийшли з Єгипту по дну Червоного моря, побоялися вступити в обітовану землю. За це всі повнолітні засуджені були померти в пустелі, і тільки діти їхні через сорок років побачили Йордан (Бібл.).

136 – 138. Ті, що відмовились і утекли… – Частина троянців, що вийшли з Енеєм із сплюндрованої батьківщини, лишилась у Сицилії (Ен. V, 700 – 778).

1 – 3. Зміст: «У передсвітанковий час, коли нагріте за день повітря вже не може боротися з холодними променями Місяця, бо спека дня встигла поменшати під впливом холоду, що виходить від Землі або від Сатурна…»

5. Геоманти – ті з середньовічних чаклунів і знахарів, що ворожили з допомогою випадково поставлених крапок. Найщасливіша фігура («Велика Фортуна») була схожа на крайні зірки сузір’я Водолія разом з найближчими зірками Риб. Данте хоче сказати, що вже зійшли Водолій і частково Риби, тобто до сходу сонця лишилося близько трьох годин.

7 – 9. Жінка, що приснилася Данте, уособлює ті гріхи, які спокутуються в трьох верхніх колах: користолюбство, обжерливість, любострастя (пор. рядки 58 – 59).

12 – 15. Під зором тим… – Зміст: «Тільки наші очі і увага надають зачарування всякій потворності і гріху».

70. У п’ятому колі спокутується гріх скупості, зажерливості й марнотратства.

74. «Прильпне душа моя землі» (церк.) – «прилипне душа моя до землі».

98 – 99. Переклад: «Хай тобі буде відомо, що я був наступником апостола Петра» (церк.), тобто Римським Папою. Це папа Адріан V (раніш кардинал Оттобоно Ф’єскі, граф да Лаванья), який помер 1276 року через 38 днів після обрання.

100 – 102. Річка Лаванья і місто з тією ж назвою, звідки походив рід папи Адріана V, лежать близько до невеличких міст Сьєстрі і К’явері, що на березі Генуезької затоки.

136 – 137. Посилаючись на євангельський текст: «У потойбічному світі не женяться і не виходять заміж», Адріан хоче сказати, що після смерті він перестав бути папою («чоловіком церкви») і став такий самий, як усі мерці.

143. Аладжа да Лаванья, дружина Мороелло Маласпіна, який 1302 року очолив війська «чорних» у війні проти Пістойї.

3. Взять губку, не насичену доволі… – тобто припинити розглядування й розпитування, не задовольнивши цікавості.

8. Зло, яким укритий цілий світ – користолюбство.

10. Вовчиця давніх літ – звір, що уособлює користолюбство.

22 – 24. Ми ясно бачим ясла у повітці… – натяк на євангельську легенду про обставини народження Христового.

25 – 27. Гай Фабріцій Люсцін – римський консул III ст. до н. е., прославився своєю безкорисливістю.

31 – 33. Які щедроти явив невинним дівам Миколай – натяк на одну з християнських легенд про Миколая, єпископа міста Міри в Лікії.