Данте Алигьери - Божественна комедія

107. Тут і далі Гвідо перелічує замки й маєтки занепалих знатних родів.

119. Демон – прізвисько Магінардо Пагані да Сузінана (пом. 1302), відомого політичною безпринципністю.

133. «Хто стрінеться – мене забити має!» – слова Каїна, який із заздрощів убив свого брата Авеля (Бібл.).

139. «Я – Аглавра…» – Аглавра заздрила своїй сестрі Ерсі, яку любив бог Марс, і той обернув заздрісницю на камінь (ант. міф.).

1 – 6. Сонце мало пройти до горизонту таку саму частку окружності, на яку до третьої години дня (лічачи від сходу) встигає повернутися сфера жартівлива, мов дитина, тобто небо Сонця, вічно рухливе. Інакше кажучи, до заходу сонця лишалося три години.

4 – 6. Тут – у Чистилищі; вдома – в Італії.

86 – 92. Епізод з дитинства Ісуса Христа, коли дванадцятирічний Ісус розмовляв у храмі з учителями (Єванг.).

94 – 105. Епізод з античної (написаної Валерієм Максімом) біографії афінського тирана Пісістрата (бл. 600 – 527 рр. до н. е.). Юнак, закоханий у дочку Пісістрата, прилюдно поцілував її. Пісістрат не послухався своєї дружини, яка вимагала, щоб зухвалець був покараний, і все закінчилося весіллям.

97 – 98. Міста, що бились за його ім’я боги. – Посейдон і Афіна сперечалися про те, чиїм ім’ям слід назвати місто. Перемогла Афіна.

106 – 114. Я бачив шал нестямної юрби… – Йдеться про вбивство молодого християнина Стефана (Новий завіт).

27. Календи – назва першого дня кожного місяця в староримському календарі.

46 – 144. Я був ломбардець, Марко на ім’я. – Венеціанець Марко, який жив у XIII ст. і служив при дворах різних італійських володарів. Дехто з коментаторів вважає, що визначення «Ломбардо» вказує на його прізвище, а один навіть ототожнює його з прославленим «придворним» і мандрівником Марком Поло, хоч той умер пізніше за Данте.

54 – 83. Знов у мене сумніви знялись. – Сумніви й непевність Данте, збуджені словами Гвідо дель Дука про моральний занепад і нехтування чеснот в Італії, подвоюються після слів Марка, і виникає запитання, хто ж у цьому явищі винен: чи несприятливий вплив зірок, як твердили тодішні астрологи, чи сама людина, яка має свободну волю? Марко висловлюється на користь другого припущення.

98 – 99. Хоч жує і ремигає, – він, проте, без ратиць. – У Біблії чистими проголошуються ті тварини, що ремигають і мають ратиці. Християнські богослови пояснювали цей образ символічно: ремигання – роздуми над Святим письмом і правильне його тлумачення, роздвоєність копит – розрізнення деяких глибоких понять, наприклад добра і зла. Данте хоче сказати: «Римський Папа і чистий і нечистий; хоч він авторитетний у питаннях релігії, але не розрізняє духовного від світського, намагається знищити «ратиці» – двоїстість влади церковної і світської».

107. Два сонця – папа і імператор.

109. Та перевищило одне – папська влада взяла гору над імператорською.

115. Де поять Адідже із По рівнину, – тобто в Ломбардії, на батьківщині промовця.

117. Федеріго – імператор Фрідріх II (1194 – 1250), що мав славу небезпечного єретика.

124. Коррадо да Палаццо з Брешії.

125. Герардо да Каміно – генеральний капітан Тревізо.

125. Гвідо да Кастель, який у себе в Реджо гостинно приймав мандрівників.

132. Левієві чада – потомки Леві, тобто давньоєврейські священики, що не мали доступу до світських посад.

140. Гая – чеснотлива дочка Герардо да Каміно.

19. Обернення на пташку нечестиве – натяк на міф про обернення Прокни на солов’я (див. прим. Ч. IX, 14).

28 – 33. А поруч грізний Артаксеркс сидів… – Аман, наближений персидського царя Артаксеркса, гнівний на Мардохея, задумав його повісити і вигубити всіх іудеїв. Але цариця Есфір, іудеянка, зламала його задум, і цар велів розіпнути Амана на дереві, призначеному для Мардохея (Бібл.).

34 – 39. Лавінія, дочка Амати і царя Лацію – Латіна. Батько посватав її за троянського вождя Енея, а мати хотіла видати за Турна, царя рутулів. Дивлячись на битву троянців з рутулами і гадаючи, що Турна вбито, Амата повісилась (Ен. VII, 249 – 474; XII, 593 – 613).

91 – 114. Віргілій викладає вчення про любов як джерело добра і зла.

115 – 139. Схема побудови Чистилища:

Кола І, II, III – любов, що завдає зла іншим (пиха, заздрощі, гнів).

Коло IV – недостатня любов до істинного блага (байдужість).