Данте Алигьери - Божественна комедія

55 – 56. Натяк на біблійний міф про Озу, який нагло вмер, коли хотів торкнутися ковчега.

65 – 69. Другий барельєф змальовує смирення біблійного царя Давида, чоловіка Мелхоли, під час перевезення ковчега.

73 – 93. Третій барельєф відтворює легенду про те, як імператор Траян смиренно вислухав докори вдови і вчинив правий суд.

75. За середньовічною легендою, папа Григорій виблагав у Бога спасіння для душі прославленого своєю справедливістю й добротою римського імператора Траяна (75 – 117). Траян був визволений з Пекла, жив удруге, як християнин і досяг райського блаженства. Душі навіть найвидатніших своїми чеснотами нехристиян мусили перебувати, за уявленнями Данте і його сучасників, у першому колі Пекла.

94. Для кого не існує новини – тобто для бога.

125. Метелик ангельський – людська душа.

59 – 72. Омберто Альдобрандеско, граф Сантафйоре, забитий 1259 року, коли сьєнці, не стерпівши його кривд і насильств, взяли в облогу його замок Кампаньятіко.

64. Спільна мати – земля.

74 – 103. Одерізі з Агобйо (пом. 1299) – глава урбінської школи мініатюристів; про нього, як і про далі згадуваних художників Франко, Чімабуе, Джотто – див.: В. Н. Л а з а р е в, «Происхождение итальянского Возрождения», М., Изд-во АН СССР, I, 1956, II, 1959, за покажчиками імен.

81. «Освітлювання в книзі» – так за тих часів називалося мистецтво оздоблювання книг (тоді, звичайно, ще рукописних) малюнками, що пояснювали, «проливали світло», «освітлювали» текст (термін походить від латинських слів («lumen», «lustro», що означають «світло», звідси й сучасні «ілюстрація», «ілюмінація», тобто розфарбування умовних позначок на планах, картах тощо).

83. Франко з Болоньї – мініатюрист, сучасник Данте.

94 – 96. Чімабуе (бл. 1240 – бл. 1302) – славетний флорентійський живописець.

95. Джотто (1266 або 1276 – 1337) – великий флорентійський художник, засновник реалістичного напряму в мистецтві Відродження, друг Данте.

97. Цей Гвідо… злото… – Гвідо Кавальканті (бл. 1259 – 1300), філософ і поет, друг Данте, один з найвидатніших представників «dolce stil nuovo».

98. Як з тим зрівнять – Гвідо Гвініцеллі (між 1230 і 1240 – 1276) – італійський поет, якого Данте вважав своїм батьком у поезії (див. Ч. XXVI і прим. 92).

109 – 138. Провенцано Сальвані – ватажок сьєнських гібелінів; спочатку успішно воював проти флорентійських гвельфів (битва під Монтаперті, 1260 року), але врешті зазнав поразки в бою при Колле ді Вальдельса 1269 року, коли потрапив у полон і був скараний на горло. Він колись, ставши на сьєнській площі навколішки, смиренно благав городян допомогти йому зібрати гроші для друга, якого король Карл І Анжуйський ув’язнив, жадаючи викупу. Полоненик був викуплений. За цей вчинок сумирності і смирення Провенцано не відбував свого строку у Передчистилищі.

140 – 141. Зміст цих слів Одерізі: «Ти скоро зрозумієш, що означає це слово (тремтівши тілом перед усіма), бо про це подбають твої співгородяни (коли виженуть тебе з Флоренції і змусять у вигнанні вдаватися до чужої допомоги)».

13 – 14. Опусти-но очі… – Після різьблених на стіні прикладів смирення й покори Данте описує малюнки на дорозі, що зображують випадки покараної ще на землі пихи й гордощів, узяті з давньоєврейської і античної міфології та історії.

25. Впізнав я отого… – сатану.

28. Бріарей – гігант, ударений Зевсовою блискавкою (ант. міф.). В «Енеїді» Віргілій зобразив його сторуким.

31. Паллада, Марс, Феб – боги, діти Юпітера, які брали участь у переможній війні божественного їх батька проти повсталих гігантів (ант. міф.).

34. Впізнав Немврода. – Немврод був на чолі вавилонян, які в місті Сеннаарі почали будувати вежу, щоб досягти неба, але Бог, змішавши їхні мови, припинив цей замір (Бібл.).

37. Тебе, Ніобо… – Ніоба, дружина Амфіона, пишалася численністю свого потомства (сім синів і сім дочок) і глумилася з богині Латони, що мала всього лише двох близнят – Аполлона і Діану. Ці боги убили стрілами всіх дітей Ніоби, яка закам’яніла з горя (ант. міф.).

40. Тебе, Сауле… – Зазнавши поразки, цар Саул укоротив собі віку, кинувшись на меч на гірській верховині Гелвуї, ґрунт якої після цього став сухим і неродючим (Бібл.).

43. Арахна – майстерна ткаля, яка пишалася своєю вмілістю і насмілилася змагатися в цьому мистецтві з Мінервою. За таку пиху боги обернули її на павука (ант. міф.).