Данте Алигьери - Божественна комедія

25 – 26. Сан-Лео, Нолі, Бісмантова – назви горяних місцевостей в Італії з крутими сходженнями і вузькими проходами.

57. Ранковий промінь десь ізліва. – Перебуваючи в південній півкулі і повернувшись обличчям на схід, Данте бачить вранішнє сонце зліва від себе.

60. Аквілон – північний вітер. Тут – північ.

61 – 66. Зміст Віргілієвих слів: «Якби сонце (дзеркало) було зараз у сузір’ї Близнят, ти бачив би, що «світлий зодіак» (та частина його, де перебуває сонце) ще ближче підійшов би до північних сузір’їв Возів». Інакше кажучи: «У червні ти бачив би сонце ще нижче над горизонтом у північному напрямі».

68. Сіон – гора в Єрусалимі (див. прим. Ч. II, 1 – 3).

72. Де коні гнав бездольний Фаетон. – Фаетон – син бога сонця, Феба, взявся правити батьковою колісницею, але не стримав коней і ледве не спалив неба й землі; Юпітер убив його блискавкою (Метам. II).

98 – 124. Бельаква – знайомий Данте флорентійський майстер музичних інструментів; відзначався пасивною вдачею.

104. Багато душ нудних. – Це недбайливі, які до самої смерті длялися з покаянням.

128. Господній птах – ангел при брамі.

139. Ніч уже ступає на Марокко – біля західного краю суходолу (див. прим. Ч. II, 4 – 6).

24. «Помилуй мя». – «Помилуй мене (Боже)» – початок покаянного псалма.

38. І промені, які несуть нам суш – серпневе пекуче сонце.

64 – 84. Сказав один – це Якопо дель Кассеро (або Кассаро), народжений у місті Фано, в Анконській області, що лежала між Романьєю і Неаполітанським королівством, де тоді владарював Карл II. Року 1298-го, їдучи до Мілана, Якопо, щоб обминути володіння свого ворога, маркіза Феррарського Адзо VIII д’Есте, обрав шлях крізь землі, що належали Падуї, але рушив не на місто Міру, а на Ор’яко, і тут його вбили найманці д’Есте.

75. В онуків Антенора – тобто падуанців. – За стародавньою легендою, місто Падую заснував Енеїв супутник троянець Антенор.

79. Міра – місто між Ор’яко і Падуєю.

85 – 129. Бонконте – син графа Гвідо да Монтефельтро, очолював аретинських гібелінів у невдалому для них бою з флорентійськими гвельфами (серед яких, між іншим, був молодий Данте), що відбувся 1280 року біля містечка Кампальдіно, в області Казентіно. Бонконте в цьому бою загинув, а тіло його зникло. Данте дає тут свою версію для пояснення цієї обставини.

89. Джованна – дружина Бонконте.

95. Арк’яно – притока Арно, річка в області Казентіно.

104 – 108. Господній ангел взяв мене… – Ангел взяв до Чистилища нетлінну душу Бонконте, який у момент смерті звернувся до Богоматері, а той, з Пекла (тобто диявол) загрожує наробити капостей («підвезти візка») тлінному (тобто тілу, трупові).

130 – 136. Пія із сьєнського роду Гвастеллоні після смерті чоловіка, одного з Толомеїв, другим шлюбом вийшла за Нелло, або Паганелло деї Паннок’єскі, який убив її з ревнощів у своєму замку в Мареммі, по дорозі між Пізою і Сьєною.

1. «Цари» – популярна тоді азартна гра в кості.

13 – 14. Аретинець – суддя Бенінкаса да Латеріна, якому відрубав голову титулований розбійник із сьєнської знаті Гіно ді Такко.

15. Хто впав при втечі до протоки – також аретинець Гуччо (він же Лючйо, або Чаччо, або Чакко) з роду Тарлаті да П’єтра Мала, який потонув, чи переслідуючи ворога, чи тікаючи від нього.

16 – 17. Новелло Федеріго – син графа Гвідо Новелло; його вбив Форнайоло Босталі з Ареццо.

17 – 18. Той пізанець – Фаріната деллі Скорніджані (або Скровіджані), батько якого, великодушний Марцукко, пробачив убивці, Беччо да Капрона, що й наробило значного розголосу за тих часів неподільного панування кривавої помсти.

19. Графа Орсо Маньйона вбив його двоюрідний брат. Орсо був сином Наполеоне, одного з тих двох братів, що вбили один одного.

19 – 24. П’єр де ла Брочча (де ла Бросс) – придворний французького короля Філіппа III і його улюбленець, страчений через наклепи жінки короля, Марії Брабантської, якій Данте радить вчасно (вона на той час ще жила) дбати що є сили спокутувати цей свій злочин, щоб не потрапити до Пекла.

28. Десь-то у рядках своїх… – «Волю несхитну богів не надійся змінити молінням» (Ен. VI, 376).

38. Вогонь любові – тобто гаряча молитва живих.

40. Коли ж писав я слово це просте – тобто в язичеському світі.

56. Той верне – сонце.

61. Ломбардська душа – Сорделло да Вісконті, видатний поет XIII століття, народився, як і Віргілій, у Мантуанській області; писав провансальською мовою.