Данте Алигьери - Божественна комедія

46. Ровоам – жорстокий ізраїльський цар, який урятувався втечею від повсталого народу (Бібл.).

50. Алкмеон – син аргоського царя Амфіарая і Еріфіли. Син Едіпа, Полінік, шукаючи собі союзників, щоб відвоювати Фіви у свого брата Етеокла, подарував пихатій цариці Еріфілі намисто Гармонії, що приносило нещастя усім його власницям. Цариця вказала Полінікові місце, де притаївся її чоловік, бо знав, що його вб’ють, коли він вирушить у цей похід. Коли Амфіарай загинув під Фівами, його син Алкмеон убив свою матір (ант. міф.).

53. Сеннахеріб – гордовитий ассірійський цар. Його вбили власні сини, коли він приносив жертву в храмі (Бібл.).

55. З яким тріумфом Кіру… – Геродот розповідає, що скіфська цариця Тамірі, перемігши персидського царя Кіра, відрубала йому голову і вкинула в мішок, наповнений кров’ю.

58 – 59. Як… утекло все ассірійське військо. – Коли Юдіф убила ассірійського полководця Олоферна, його військо розбіглося (Бібл.).

62. Іліон – укріплена частина (фортеця) малоазійського міста Трої, облогу якого змальовує Гомер у «Іліаді».

80. Служниця ж шоста дня – шоста година після сходу сонця, тобто полуденна пора.

100. В місті із відмінним ладом – так іронічно називає Данте Флоренцію.

105. Ні книг, ні мір не гидили ще плями. – Міст Рубаконте і сходи до храму Сан Міньято споруджені до голосних шахрайств, що їх вчинили державні діячі Флоренції, зробивши підчистки в нотаріальних книгах і зменшивши вміст казенних мір.

110. «Блаженні духом нищії» (церк.) – блаженні сумирні. Одна з заповідей так званої «нагірної проповіді» Ісуса Христа (Євангелія).

121. Помахом крил ангел стер з Дантового чола перший, найбільший «глаголь» на знак очищення від гріха пихи.

29. Тут лунають голоси, що нагадують про великодушні вчинки. Перший: «Вина не імуть» (церк.) – слова Христової Матері до Сина на весіллі в Кані Галілейській (Єванг.).

32. Другий вигук: «Орест – це я!» – взято з грецької міфології. Коли вороги Агамемнонового сина Ореста схопили замість нього його друга Пілада, той, жертвуючи собою в ім’я дружби, назвався його ім’ям, але в останню мить перед стратою з’явився справжній Орест, і вражені великодушністю судді помилували обох.

36. «Любіть того…» – слова Ісуса перед смертю на хресті (Єванг.).

39 – 40. Бичем служать приклади любові, вуздою ж мають служити приклади покараної заздрості (див. далі, Ч. XIV).

62. Стіни розгрішних пожадань – тобто церкви.

106 – 129. «Була я сьєнка…» – Сапія, дружина Гінібальдо Сараччіні, тітка Провенцано Сальвані (див. прим. Ч. XI., 109 – 138), яка під час фатальної для нього битви при Колле ді Вальдельса раділа поразці своїх співгромадян.

109 – 110. Ім’я Сапія. – Це ім’я зіставляється з італійським прикметником savia (по-староіталійськи sapia), тобто «мудра».

122. Мов дрізд в одлигу… – натяк на італійську народну казку.

127. П’єр Гребінник – П’єр Петтінайо, проповідник, що мав у Сьєнні репутацію святого, був за професією гребінником.

151. Пустоголових стан – Сьєна, де з ініціативи офіційних осіб серйозно обговорювали і навіть починали здійснювати фантастичні плани: купівлю та будівництво морського порту в містечку Таламоне або розшуки підземної річки Дьяни, водою якої сьєнці гадали забезпечити місто. Вислів «адмірали» коментатори тлумачать різно: 1) ті, хто сподівався стати адміралами; 2) начальники портових робіт; 3) підрядчики цих робіт.

1 – 6. Розмовляють душі двох представників знатних сімей з області Романьї: гібелін Гвідо дель Дука (перша терцина) і гвельф Ріньєрі да Кальболі.

17. Фальтерона – гора в Апеннінах на схід од Флоренції.

31. Пелоро (нині Фаро) – найближчий до Італії мис острова Сицилії, яка, на думку середньовічних учених, колись одірвалась од материка.

42. Цірцея – чарівниця, яка обертала людей на тварин (ант. міф.).

43. Спочатку в порченім… – спочатку Арно тече долиною Казентіно, маєтками графів Гвіді, володарів Ромени й Порчано.

48. Далі, біля Ареццо, річка круто повертає на захід.

51. Вовки – флорентійці.

53. Лиси – жителі Пізи, перед якою Арно проходить старовинним каналом.

59. Твій племінник – Фульчері да Кальболі, флорентійський подеста з 1303 року, жорстоко переслідував недобитки «білих» і гібелінів.

93. Між По й горою… – тобто у Романьї.

97. Де добрий Ліцйо… – Тут і в наступних рядках старий Гвідо згадує імена романців, які відзначались колись, на його думку, зразковою чеснотливістю.