Валентин Кудрицкий - Квітка кохання

14.12.1998 р.

В РИТМІ КОХАННЯ
Я спіймав за погляд
Миленьку дівчину
І повів за погляд
Я її в ліщину.
Поки вів очима,
То роздяг дівчину,
Й ось уже цілую
Шию їй і спину.
Сонце все сильніше
Припікає з неба,
А вона впирається
Ще й кричить:
– Не треба!
Мерехтіло небо
В нас над головою,
Як вона нарешті
Рушила зі мною.
Маком загорілася
І моя чаклунка,
Що і сам прохати вже
Став я порятунку.
З нами щось творилося
Дивне і шалене,
Десь дівався розум
В милої і в мене.
І дівоче тіло
Обпекло вже очі
О, Могутнє Сонце,
Як тебе я хочу!
Ось тепло побігло,
Сам я вже, як міна,
Цілував я груди їй
І її коліна.
22.10.1976 р.

СПОГАДИ
Притулився ліс до поля,
Де шепталися жита,
Пролітає білим птахом
Все у спогадах життя.
13.8.2001 р.

НА ІВАНА КУПАЛА
Ти зносила красу без мене,
А казала, що любиш мене,
Хтось водив тебе в жито зелене
Й не чекав, поки зрілість прийде.
Ти втікала від себе, кохана,
Та від себе ніхто ще не втік,
Бо ніхто, як берізка дозріє,
Не зупинить березовий сік.
Квітували волошки у житі,
Всіх манили нас в піжмурки грать,
Та не всі забували дівчата,
Чого можна від хлопців чекать.
Ти провірила серце на зрілість,
А на вірність жіночу – ні,
Тож, як ти вже не можеш буть вірною,
То ж навіщо ти треба мені?
8.6.1976 р.

ТИ НЕ ПРИЇХАЛА СЬОГОДНІ
Ти не приїхала сьогодні,
Тебе і вчора не було,
І почуття мої голодні
Пішли шукать тебе в село –
На тихі трави, чисті води
Туди, де юрмились зірки,
Туди, де чулись хороводи
І де шепталися віки.
Де небо зорями моросить
Ген, над полями, мов дощем,
Бо там, де Йванко жито косить, –
Сховався зайчик під кущем.
8.6.1976 р.

М’ЯТА
Там, де в гаю пишалась м’ята,
Ти мовчазна йшла і пом’ята.
Чому ти йшла така пом’ята?
Про це якраз й мовчала м’ята.
24.4.1990 р.

МОЇ СИНИ
Прогрів мозок теплим Сонцем,
Освіжив вітрами,
Поможи ж мені ти, Боже,
Впоратись з думками.
Сини мої, мої вірші,
Мої добрі друзі,
Зачекайте мене в полі
Або десь у лузі.
Я вас квітами прикрашу,
Небом підмалюю,
І тоді на добру згадку
Людям подарую.
9.6.1976 р

ПИРІЖОК
Почастуй поцілунком, кохана,
Як частують діток молочком,
Щоб від ніжності теї був п’яний,
А ти стала моїм пиріжком.
Почастуй поцілунком, кохана,
Якщо можеш мене перед сном,
Щоб від щастя я був вічно п’яним,
А ти вічним моїм пиріжком.
Почастуй поцілунком, кохана,
І проси, що благає душа,
Я віддам тобі все за кохання
І за того твого пиріжка.
7.6.1976 р.

ДУША РОЗБИТА І БАЙДУЖА
Душа розбита і байдужа,
Немов побив хтось батогом,
А я ж любив тебе, як душу,
І ладен мчати був бігом.
Навіщо ж рвався, мов проклятий,
Кому я ніс свою любов,
Кого був ладен цілувати?
І так – роками знов і знов.
8.7.1976 р.

НАПУТНЄ СЛОВО МАТЕРІ
– Візьми, – мені сказала мати, –
На щастя хліба і сальця,
І м’яти, щоб умів кохати,
Й ковток водички з джерельця,
І неба ясного в дорогу,
Щоб вічно край свій пам’ятав,
І грудочку землі з города,
Де батько пуп твій закопав.
Візьми ти гілочку із дуба,
А другу ще візьми з верби,
Щоб всіми ти завжди був любий
Й не знав ніколи ти біди.
Щоб ти радів і не журився,
І дужим був, як наш Дніпро,
І ворогам щоб не корився,
А щастя душу берегло.
8.6.1976 р.

У ГАЮ НАД ДНІПРОМ
У гаю, над Дніпром, де стояли човни,
Там, де вітри із гаєм шептались,
Раптом стрілась вона – моя мрія весни,
І до вечора в нім ми кохались.
Я як глянув й притих, бо зустрів я триптих,
Не дівчина, а справжня гітара,
Й захотілось мені ту гітару схопить,
Щоб вона на все поле заграла.
Але скільки разів її в руки я брав,
Та не міг я аккорд підібрати,
Все ж, нарешті, таки я «настроїв» її
І почав на гітарі тій грати.
І не знаю тоді, скільки часу я грав,
Одним словом – отямивсь під ранок,
Як над полем, Дніпром вже світанок гуляв
І гукав всіх живих на сніданок.
26.1.1999 р.

СІК НЕКТАРУ
Губки твої – то сік нектару,
От би на ніч… твою гітару.
6.10.2003 р.

Я ПО ВУЛИЦІ ІДУ
Я по вулиці іду
І тягну тульчаночку,
І дивлюсь – не надивлюсь
На свою коханочку.
Прощавай, зелене літо,
Перший і десятий клас,
Я сьогодні в Київ їду,
Щоб поглянути на вас.
Де приливи, там й відливи,
Й так воно мільярди літ,
Бо хіба ж родили б сливи,
Щоб не був спочатку цвіт?
11.2.1999 р.

ЧОМУ ЛЮДИ БІСЯТЬСЯ?
Я не знаю, чому люди бісяться,
Читать дальше