Валентин Кудрицкий - Квітка кохання

Мені завжди ти говорила,
Щоб почекав до вихідних,
Але ні разу не сказала,
Хоч би приблизно, до яких?
Тебе завжди був «з’їсти» ладен,
І сам не знаю, що робить,
Чи може взяти, як Бен Ладен
І під укіс тебе пустить?
Аби мене ти вже ніколи
Більше не мучила вже, ні,
Бо я не можу ждать все літо,
Поки настануть вихідні.
Мені твого жалю не треба,
Бо жаль коханню не рідня,
А якщо ти мене кохаєш,
Гукни, і буду я твоя!
Хочеш мене зробить щасливим
Хоч п’ять хвилин… Але – щодня!
8.6.2007 р – 12.6.2007 р.

В ОКЕАНІ ПШЕНИЦЬ
Вийшли ми із лісу, як з полону,
І пірнули в океан пшениць,
Звідки все село, як на долоні,
Посміхалось криком таємниць.
В хвилях велетенського бажання
Ти пливла, як фея по льоду,
Як тоді я мріяв про кохання,
І не відав, що знайду біду.
23.3.1978 р.

СЕРЦЕ І ТРОЯНДИ
Серце – з троянд, а з тюльпанчиків – губи,
Тільки не всім їх дарують, а любій,
Тільки візьми їх і більше ніколи
Ти не втікатимеш більш ні до кого.
19.3.1978 р.

НЕМА ТАКОЇ ЖІНКИ
У нашім Сонячному світі
Серед дібров й серед полів
Нема такого чоловіка,
Який би іншу не хотів.
Нема й такої в світі жінки,
Щоб не пустила між… колінки.
20.6.2008 р.

ПІД ВІКНОМ
Поставили хлопці будку,
Де збирались «сойки»,
А тому, як ніч приходить,
Так і чути ойки.
Поставили під вікнами,
Це ж куди годиться?
Хлопці будуть дівчат ніжить…
А ми – колотиться...
16.12.2000 р.

КВІТИ ЩАСТЯ
Відшуміло тепле літо
І вітри вже відгули,
А здається, що й сьогодні
Ми такі, як і були.
Дай твоїм наніжусь тілом,
Дай торкнусь за грудоньки!
Все віддам я, навіть віллу,
За твої оті «цяцьки».
Дай твоїм наніжусь тілом,
Насолоджусь медом губ!
Чи ж тобі уже набрид я,
Чи ж тобі я вже не люб?
Відгуло моє вже літо,
Відгули мої вітри,
А мені усе здається,
Що ще й досі – тридцять три.
11.9.2006 р.

ГОРИЛА
Як в нас ця жіночка жила,
То у погоду навіть люту
В нас очищалася душа –
Від криків, накипу і бруду.
Ти подивись, яка ти стала
Від злості, крику і «ума»,
Що морда стала, як в бульдога,
Й сама страшніша, ніж чума.
Ти наш райок перетворила,
Як образно сказать, в дурдом.
І стала ти, немов горила,
Хоч вже хапай у руки лом.
Чого ти хочеш, ти хоч знаєш?
Як думаєш ти далі жить?
Ти б подивилася на себе:
В тебе ж від злості все кипить!
Чого тобі не вистачає?
А може щось тобі болить,
Що стала ти, немов кропива,
І вся душа твоя кипить?
Звідки у тебе стільки злості,
Що вже не хочеться і жить?
Що перем'ять охота кості,
Або, немов гадюку вбить.
Не хочеш жить? Іди тихенько,
Але скажи: навіщо крик?
Тут краще вже об жопу жопу,
Або притримать свій язик.
О, Боже мій, скажи мені,
Нащо послав мені ці муки,
Ну як же можна далі жить,
Як де не підеш – скрізь ці суки!
І дивлячись на це усе,
Ну як ти тут не скажеш: бляха!?
А на городі мак цвіте,
Ото і вся моя розвага.
1.8.2010 р.

СМЕРТЬ
Ніхто її не жде, не просить,
Вона сама до всіх приходить?
7.8.2003 р.

ВІЧНА НАСОЛОДА
Бог дав таке жінкам багатство,
Що не сказать, не описать,
І ми готові хоч на рабство,
Тільки б хоч пальчиком… дістать.
Й за мить тієї насолоди
Готові вічно їм служить,
І всі найкращі нагороди
За ту їх службу – їм вручить.
12.8.2010 р.

ПУСТУШКА – ДУРНУШКА
Нехай сміються з мене люди
Й на мене кажуть «дурачок»,
А я любив й любити буду
Усіх веселих жіночок.
Нехай сміються з мене люди
І кажуть, ніби «дурачок»,
А я б за їх оті пустушки
Віддав би дачу і свисток.
І хоч життя – суцільні муки,
Та муки – то у рай стрибок.
Отож й скажіть, чи є щось краще
В житті від звабливих жінок?
26.2.1995 р.

НЕ ВІРЮ В СМЕРТЬ!
Не вірю в смерть, хоч знаю: поруч
Вона завжди з косою йде!
І вже не підете ви в гори,
Як вам дорогу перейде.
Не вірю в смерть, бо вірю в вічність,
А вічність наша – в доброті,
В наших ділах, в коханні, в честі,
Бо там, де честь, – живуть святі.
Я буду жить в ділах, в коханні,
Бо той, хто творить всім добро,
Той буде жить, як лев в саванні,
Й його обходитиме зло.
22.8.1989 р.

ЛЮБОВ І РОЗУМ
Любов і дружба поруч йдуть,
Бо в них один життєвий путь,
Бо там, де дружба, там – порядок,
Там можна жить і без оглядок.
24.9.1975 р.

ЯК МЕНЕ ТИ МАНИЛА У ГОРИ
Я зустрів тебе в полі, де пташки
Щебетали весь день у житах,
Як зривала ти білі ромашки
І ловила квітчастих комах.
Як очима ловила ти зорі
Ясні-ясні далеких світів,
Читать дальше