Валентин Кудрицкий - Квітка кохання
Здесь есть возможность читать онлайн «Валентин Кудрицкий - Квітка кохання» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Профі, Жанр: Поэзия, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.
- Название:Квітка кохання
- Автор:
- Издательство:Профі
- Жанр:
- Год:2011
- Город:Київ
- ISBN:978-966-2398-10-6
- Рейтинг книги:4 / 5. Голосов: 2
-
Избранное:Добавить в избранное
- Отзывы:
-
Ваша оценка:
Квітка кохання: краткое содержание, описание и аннотация
Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Квітка кохання»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
"Поки серце б'ється" - так відверто перед читачами зізнається автор нової збірки. І це - не просто слова, це його життєве кредо: творити за принципом "жодного дня без нового рядка."Автор дуже плодовитий, бо за досить короткий строк вже видав "на - гора" чотири збірки поезій. В них він уміло представив все розмаїття поетичних жанрів - лірику, гумор, сатиру. Окремо вийшли книжечки для дітей.
До нової збірки "Квітка кохання" автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
"Душа тремтить як струни скрипки" - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: "Як хочеться в небо злетіти", але при цьому сильно відчуває "Тяжіння землі.
Відчуваючи "в душі приливи і відливи" до прекрасної статі - ЖІНКИ, "коли приходить любов," він захоплено вигукує: "Розіпну я серце на семи вітрах." Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. "Я п’ю любов з криниць кохання," бо його постійно охоплює сильна "Спрага кохання."
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Це своє сильне почуття до ЖІНКИ він ще висловлює віршем "Я вдячний вам":
Так відчувати може тільки тонка натура - людина глибока із щирим серцем. Але його "Душа кричить" від несправедливості, усіх негативних явищ, які, як паразити, ще живуть серед нас.
Автор тривалий час працював на будовах Крайньої Півночі, а у вільний від роботи час писав поезії, оспівуючи красу природи цього краю. Багато творів він присвятив товаришам по роботі - будівельникам. Тому частина поезій збірки написані російською мовою.
Нова збірка "Квітка кохання" - багата цікавими знахідками, епітетами і синонінами, яскравими образами. Впевнений, що вона дасть читачеві позитивний заряд, викличе море емоцій і переживань, багатьох заставить задуматься над нашим буттям, сьогоденням.
Тож приємних вам вражень від нової зустрічі з автором.
МИКОЛА МАЛІЧЕНКО, заслужений діяч мистецтв України.
Я счастлив тем, что я любил, В любви моє призванье, В любви все радости мои, И в ней - мои страданья.
Я вдячний вам, мої кохані, За ваші посмішки ясні, Які, неначе урагани, Живуть загадками в мені. Спасибі вам за пристрасть, ніжність, За все, що ви дали мені, Та перш за все за вашу вірність, За теплі ночі весняні. Спасибі вам, що всі ви різні,
Як у садку, як в лузі цвіт,
Що кожна з вас - то ціла вічність,
А разом всі ви- цілий світ!
До нової збірки "Квітка кохання" автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
"Душа тремтить як струни скрипки" - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: "Як хочеться в небо злетіти", але при цьому сильно відчуває "Тяжіння землі.
Відчуваючи "в душі приливи і відливи" до прекрасної статі - ЖІНКИ, "коли приходить любов," він захоплено вигукує: "Розіпну я серце на семи вітрах." Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. "Я п’ю любов з криниць кохання," бо його постійно охоплює сильна "Спрага кохання."
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Це своє сильне почуття до ЖІНКИ він ще висловлює віршем "Я вдячний вам":
Так відчувати може тільки тонка натура - людина глибока із щирим серцем. Але його "Душа кричить" від несправедливості, усіх негативних явищ, які, як паразити, ще живуть серед нас.
Автор тривалий час працював на будовах Крайньої Півночі, а у вільний від роботи час писав поезії, оспівуючи красу природи цього краю. Багато творів він присвятив товаришам по роботі - будівельникам. Тому частина поезій збірки написані російською мовою.
Нова збірка "Квітка кохання" - багата цікавими знахідками, епітетами і синонінами, яскравими образами. Впевнений, що вона дасть читачеві позитивний заряд, викличе море емоцій і переживань, багатьох заставить задуматься над нашим буттям, сьогоденням.
Тож приємних вам вражень від нової зустрічі з автором.
МИКОЛА МАЛІЧЕНКО, заслужений діяч мистецтв України.
Я счастлив тем, что я любил, В любви моє призванье, В любви все радости мои, И в ней - мои страданья.
Я вдячний вам, мої кохані, За ваші посмішки ясні, Які, неначе урагани, Живуть загадками в мені. Спасибі вам за пристрасть, ніжність, За все, що ви дали мені, Та перш за все за вашу вірність, За теплі ночі весняні. Спасибі вам, що всі ви різні,
Як у садку, як в лузі цвіт,
Що кожна з вас - то ціла вічність,
А разом всі ви- цілий світ!
Квітка кохання — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком
Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Квітка кохання», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.
Тёмная тема
↓
↑
Сбросить
Интервал:
↓
↑
Закладка:
Сделать
І не знаю, що хочуть вони?
Як сидять полонянки під Місяцем
І шепочуться з вітром лани.
Я не знаю, чому люди сваряться?
Може думають, більш проживуть,
А тому так безбожно стараються
І друг друга за душу беруть.
Може думають, дужими лайками
Зможуть ніжність кохання вернуть,
А тому і бренчать балалайками
Поки гарно пенька їм дадуть.
18.4.1968 р.
ЯКЩО ХОЧЕШ ЖИТИ
В нас про все писати можна,
Навіть говорити,
Тільки шефа не чіпай,
Якщо хочеш жити.
Гай, гай, гаю гай,
От зібралась братія,
А ще кажуть, що в державі
Нашій – демократія.
15.12.1976 р.
ЗАБУДЬ ПРО СТРАХ!
Для того, щоб відчути волю,
То більше ти гуляй по полю,
Забудь про страх і про роботу,
Сходи в театр десь у суботу,
Поїдь в музей, на пляж, у гай,
Думками в небі політай,
Відчуй всі запахи дібров,
В яких ховається любов.
І будеш ти також співати,
Ще й вірші ти почнеш складати.
О, моя люба, моя доле,
Поглянь, як зайчик моркву поле,
Поглянь, як зорі миготять,
Поглянь, як всі чогось хотять!
14.6.1976 р.
ТАМ, ДЕ ПОСМІХАЮТЬСЯ ОЧІ
Там, де очі посміхаються,
Не потрібні вже слова.
Тож навіщо вам те знати,
Де і з ким вона була?
ЗЕМНЕ ТЯЖІННЯ
Може десь тяжіння є і неземне,
Але те тяжіння не тягне мене.
Хай, можливо, зорі й мають таїну,
Але я шукаю на землі – земну.
18.1.1999 р
ЩАСЛИВА
– Через те, що я – чарівна,
Кажуть всі, що я – царівна.
А тому така й щаслива,
Бо весела і вродлива.
І нікому з тих, що просять
Не крутила зроду носом:
– Не спаде від того попа,
Я ж, простіть, не Пенелопа.
1.11.1989 р.
ЧОРНІ ЗОРІ
Я пам’ятаю чорні зорі,
Як ми ходили по стерні,
І ти негадано-нежданно
Раптом мені сказала: «Ні!».
І після того, як сказала,
То день відразу почорнів,
Душа моя в неспокій впала
І я все зразу зрозумів.
О, як мені тоді хотілось,
Щоб хтось сказав мені: «Люблю!»
Та скрізь закаркали ворони,
Бо хоронив любов свою.
А птахи в лісі щебетали,
Немов нічого й не було,
Моє кохання помирало,
А людям байдуже було.
22.8.1973 р.
КОЛИ ЗАХОДИТЬ СОНЦЕ
Зникають човники житейські,
Що нас носили по землі,
Уносять наші душі в Космос,
Немов космічні кораблі.
І ніби струни на гітарі
Вони натягують журбу.
Й прощайте, Анечки і Валі,
Яких любив я і люблю.
Я вас любив. То все найкраще,
Що в світі нашому я мав,
Бо якби Бог мені не дав вас,
То я б і радощів не знав!
Я вдячний вам і Богу тоже,
Що він мені вас посилав,
І хоч він був не надто щедрим,
Але мене не забував.
А тим, що кажуть: «Щастя в правді» –
Не вірте в їхні казочки,
Бо їй у першому ще раунді
Повідбивали печінки.
23.41998 р.
Я НЕ ОСУДЖУЮ КОХАННЯ
Ти жінка мудра, як гадюка,
Підступна, як хитрющий лис,
Але мені чомусь здавалось,
Що це було давно колись.
Твоєю чемністю пишався,
А гострим розумом гордивсь,
Й на тебе, ніби на графиню,
Завжди я з жадністю дививсь.
Але пройшли часи і роки,
І ось, як знов, тебе зустрів,
Й коли побачив, то злякався,
Мов хтось мене ціпком огрів.
Ти потягнулась до горілки,
Немов собака до лайна,
І всі тебе могли… в три дірки,
Хто мав хоч пляшечку вина.
Я не осуджую кохання,
/Від нього ще ніхто не втік/,
Та напиватись до блювання
Не всякий зможе й чоловік!
О, ти прости мене, Ірино, –
«Дворянська голубая кров»,
Але як в блуд іде людина –
Прощай надія і любов!
І хай про це не забувають,
Хто хоче ніжного життя,
Бо щастя з кожним днем зникає,
Як пропивають почуття.
Нехай цей вірш жінкам не в докір,
Хто має право їх судить?
Але чинить ті мають опір
Усім, хто йде горілку пить.
Цей вірш не буде до вподоби,-
Я знаю, багатьом жінкам,
Але для мене, слава Богу,
Жінка – то свято, то як храм,
Тому й не можу допустити,
Щоб хтось його паплюжив там.
7.10.1998 р.
ГРАЙ, ГАРМОШКА!
Хай говорять, ти – диявол,
Хай на тебе кажуть «чорт».
Я люблю тебе одначе
Хоч піду і на аборт.
Як душа бажає щастя,
Ну, а мій, як лист, тремтить...
Сам не може вже нічого
І не хоче відпустить.
Грай, гармошко! Вшквар такої –
Щоб аж Місяць дибки став!
Хто не звабив молодої,
Що, скажіть, в житті той знав?
Ану, діду, гайда спати,
А хто перший в гай прийде,
Буду нічку чарувати
Поки Сонечко зійде.
Грай, гармошко, грай такої,
Щоб аж Місяць дибки став!
Хто не звабив молодої,
Що, скажіть, в житті той знав?
13.9.1973 р.
НЕ ЧЕКАЙТЕ
Ти поглянь на себе збоку,
Відійди і подивись,
Сам ти ніби і нівроку,
Все ж не той, що був колись.
Читать дальше
Як сидять полонянки під Місяцем
І шепочуться з вітром лани.
Я не знаю, чому люди сваряться?
Може думають, більш проживуть,
А тому так безбожно стараються
І друг друга за душу беруть.
Може думають, дужими лайками
Зможуть ніжність кохання вернуть,
А тому і бренчать балалайками
Поки гарно пенька їм дадуть.
18.4.1968 р.
ЯКЩО ХОЧЕШ ЖИТИ
В нас про все писати можна,
Навіть говорити,
Тільки шефа не чіпай,
Якщо хочеш жити.
Гай, гай, гаю гай,
От зібралась братія,
А ще кажуть, що в державі
Нашій – демократія.
15.12.1976 р.
ЗАБУДЬ ПРО СТРАХ!
Для того, щоб відчути волю,
То більше ти гуляй по полю,
Забудь про страх і про роботу,
Сходи в театр десь у суботу,
Поїдь в музей, на пляж, у гай,
Думками в небі політай,
Відчуй всі запахи дібров,
В яких ховається любов.
І будеш ти також співати,
Ще й вірші ти почнеш складати.
О, моя люба, моя доле,
Поглянь, як зайчик моркву поле,
Поглянь, як зорі миготять,
Поглянь, як всі чогось хотять!
14.6.1976 р.
ТАМ, ДЕ ПОСМІХАЮТЬСЯ ОЧІ
Там, де очі посміхаються,
Не потрібні вже слова.
Тож навіщо вам те знати,
Де і з ким вона була?
ЗЕМНЕ ТЯЖІННЯ
Може десь тяжіння є і неземне,
Але те тяжіння не тягне мене.
Хай, можливо, зорі й мають таїну,
Але я шукаю на землі – земну.
18.1.1999 р
ЩАСЛИВА
– Через те, що я – чарівна,
Кажуть всі, що я – царівна.
А тому така й щаслива,
Бо весела і вродлива.
І нікому з тих, що просять
Не крутила зроду носом:
– Не спаде від того попа,
Я ж, простіть, не Пенелопа.
1.11.1989 р.
ЧОРНІ ЗОРІ
Я пам’ятаю чорні зорі,
Як ми ходили по стерні,
І ти негадано-нежданно
Раптом мені сказала: «Ні!».
І після того, як сказала,
То день відразу почорнів,
Душа моя в неспокій впала
І я все зразу зрозумів.
О, як мені тоді хотілось,
Щоб хтось сказав мені: «Люблю!»
Та скрізь закаркали ворони,
Бо хоронив любов свою.
А птахи в лісі щебетали,
Немов нічого й не було,
Моє кохання помирало,
А людям байдуже було.
22.8.1973 р.
КОЛИ ЗАХОДИТЬ СОНЦЕ
Зникають човники житейські,
Що нас носили по землі,
Уносять наші душі в Космос,
Немов космічні кораблі.
І ніби струни на гітарі
Вони натягують журбу.
Й прощайте, Анечки і Валі,
Яких любив я і люблю.
Я вас любив. То все найкраще,
Що в світі нашому я мав,
Бо якби Бог мені не дав вас,
То я б і радощів не знав!
Я вдячний вам і Богу тоже,
Що він мені вас посилав,
І хоч він був не надто щедрим,
Але мене не забував.
А тим, що кажуть: «Щастя в правді» –
Не вірте в їхні казочки,
Бо їй у першому ще раунді
Повідбивали печінки.
23.41998 р.
Я НЕ ОСУДЖУЮ КОХАННЯ
Ти жінка мудра, як гадюка,
Підступна, як хитрющий лис,
Але мені чомусь здавалось,
Що це було давно колись.
Твоєю чемністю пишався,
А гострим розумом гордивсь,
Й на тебе, ніби на графиню,
Завжди я з жадністю дививсь.
Але пройшли часи і роки,
І ось, як знов, тебе зустрів,
Й коли побачив, то злякався,
Мов хтось мене ціпком огрів.
Ти потягнулась до горілки,
Немов собака до лайна,
І всі тебе могли… в три дірки,
Хто мав хоч пляшечку вина.
Я не осуджую кохання,
/Від нього ще ніхто не втік/,
Та напиватись до блювання
Не всякий зможе й чоловік!
О, ти прости мене, Ірино, –
«Дворянська голубая кров»,
Але як в блуд іде людина –
Прощай надія і любов!
І хай про це не забувають,
Хто хоче ніжного життя,
Бо щастя з кожним днем зникає,
Як пропивають почуття.
Нехай цей вірш жінкам не в докір,
Хто має право їх судить?
Але чинить ті мають опір
Усім, хто йде горілку пить.
Цей вірш не буде до вподоби,-
Я знаю, багатьом жінкам,
Але для мене, слава Богу,
Жінка – то свято, то як храм,
Тому й не можу допустити,
Щоб хтось його паплюжив там.
7.10.1998 р.
ГРАЙ, ГАРМОШКА!
Хай говорять, ти – диявол,
Хай на тебе кажуть «чорт».
Я люблю тебе одначе
Хоч піду і на аборт.
Як душа бажає щастя,
Ну, а мій, як лист, тремтить...
Сам не може вже нічого
І не хоче відпустить.
Грай, гармошко! Вшквар такої –
Щоб аж Місяць дибки став!
Хто не звабив молодої,
Що, скажіть, в житті той знав?
Ану, діду, гайда спати,
А хто перший в гай прийде,
Буду нічку чарувати
Поки Сонечко зійде.
Грай, гармошко, грай такої,
Щоб аж Місяць дибки став!
Хто не звабив молодої,
Що, скажіть, в житті той знав?
13.9.1973 р.
НЕ ЧЕКАЙТЕ
Ти поглянь на себе збоку,
Відійди і подивись,
Сам ти ніби і нівроку,
Все ж не той, що був колись.
Читать дальше
Тёмная тема
↓
↑
Сбросить
Интервал:
↓
↑
Закладка:
Сделать
Похожие книги на «Квітка кохання»
Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Квітка кохання» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Люба Клименко
Кемерон Доукі
Олександр Гаврош
Галина Горицька
Галина Горицька
Валентин Чемерис
Отзывы о книге «Квітка кохання»
Обсуждение, отзывы о книге «Квітка кохання» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.