Валентин Кудрицкий - Квітка кохання
Здесь есть возможность читать онлайн «Валентин Кудрицкий - Квітка кохання» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Профі, Жанр: Поэзия, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.
- Название:Квітка кохання
- Автор:
- Издательство:Профі
- Жанр:
- Год:2011
- Город:Київ
- ISBN:978-966-2398-10-6
- Рейтинг книги:4 / 5. Голосов: 2
-
Избранное:Добавить в избранное
- Отзывы:
-
Ваша оценка:
Квітка кохання: краткое содержание, описание и аннотация
Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Квітка кохання»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
"Поки серце б'ється" - так відверто перед читачами зізнається автор нової збірки. І це - не просто слова, це його життєве кредо: творити за принципом "жодного дня без нового рядка."Автор дуже плодовитий, бо за досить короткий строк вже видав "на - гора" чотири збірки поезій. В них він уміло представив все розмаїття поетичних жанрів - лірику, гумор, сатиру. Окремо вийшли книжечки для дітей.
До нової збірки "Квітка кохання" автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
"Душа тремтить як струни скрипки" - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: "Як хочеться в небо злетіти", але при цьому сильно відчуває "Тяжіння землі.
Відчуваючи "в душі приливи і відливи" до прекрасної статі - ЖІНКИ, "коли приходить любов," він захоплено вигукує: "Розіпну я серце на семи вітрах." Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. "Я п’ю любов з криниць кохання," бо його постійно охоплює сильна "Спрага кохання."
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Це своє сильне почуття до ЖІНКИ він ще висловлює віршем "Я вдячний вам":
Так відчувати може тільки тонка натура - людина глибока із щирим серцем. Але його "Душа кричить" від несправедливості, усіх негативних явищ, які, як паразити, ще живуть серед нас.
Автор тривалий час працював на будовах Крайньої Півночі, а у вільний від роботи час писав поезії, оспівуючи красу природи цього краю. Багато творів він присвятив товаришам по роботі - будівельникам. Тому частина поезій збірки написані російською мовою.
Нова збірка "Квітка кохання" - багата цікавими знахідками, епітетами і синонінами, яскравими образами. Впевнений, що вона дасть читачеві позитивний заряд, викличе море емоцій і переживань, багатьох заставить задуматься над нашим буттям, сьогоденням.
Тож приємних вам вражень від нової зустрічі з автором.
МИКОЛА МАЛІЧЕНКО, заслужений діяч мистецтв України.
Я счастлив тем, что я любил, В любви моє призванье, В любви все радости мои, И в ней - мои страданья.
Я вдячний вам, мої кохані, За ваші посмішки ясні, Які, неначе урагани, Живуть загадками в мені. Спасибі вам за пристрасть, ніжність, За все, що ви дали мені, Та перш за все за вашу вірність, За теплі ночі весняні. Спасибі вам, що всі ви різні,
Як у садку, як в лузі цвіт,
Що кожна з вас - то ціла вічність,
А разом всі ви- цілий світ!
До нової збірки "Квітка кохання" автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
"Душа тремтить як струни скрипки" - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: "Як хочеться в небо злетіти", але при цьому сильно відчуває "Тяжіння землі.
Відчуваючи "в душі приливи і відливи" до прекрасної статі - ЖІНКИ, "коли приходить любов," він захоплено вигукує: "Розіпну я серце на семи вітрах." Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. "Я п’ю любов з криниць кохання," бо його постійно охоплює сильна "Спрага кохання."
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Це своє сильне почуття до ЖІНКИ він ще висловлює віршем "Я вдячний вам":
Так відчувати може тільки тонка натура - людина глибока із щирим серцем. Але його "Душа кричить" від несправедливості, усіх негативних явищ, які, як паразити, ще живуть серед нас.
Автор тривалий час працював на будовах Крайньої Півночі, а у вільний від роботи час писав поезії, оспівуючи красу природи цього краю. Багато творів він присвятив товаришам по роботі - будівельникам. Тому частина поезій збірки написані російською мовою.
Нова збірка "Квітка кохання" - багата цікавими знахідками, епітетами і синонінами, яскравими образами. Впевнений, що вона дасть читачеві позитивний заряд, викличе море емоцій і переживань, багатьох заставить задуматься над нашим буттям, сьогоденням.
Тож приємних вам вражень від нової зустрічі з автором.
МИКОЛА МАЛІЧЕНКО, заслужений діяч мистецтв України.
Я счастлив тем, что я любил, В любви моє призванье, В любви все радости мои, И в ней - мои страданья.
Я вдячний вам, мої кохані, За ваші посмішки ясні, Які, неначе урагани, Живуть загадками в мені. Спасибі вам за пристрасть, ніжність, За все, що ви дали мені, Та перш за все за вашу вірність, За теплі ночі весняні. Спасибі вам, що всі ви різні,
Як у садку, як в лузі цвіт,
Що кожна з вас - то ціла вічність,
А разом всі ви- цілий світ!
Квітка кохання — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком
Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Квітка кохання», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.
Тёмная тема
↓
↑
Сбросить
Интервал:
↓
↑
Закладка:
Сделать
Й все, що було зроблене, мов козі під хвіст.
Й нікому жалітися, Боже борони...
Він же наший розум, що ж без нього ми?
Бо якщо не стане в шкіряних пальто,
Хто ж тоді повчатиме всіх нас тоді, хто?
Чи може я не так все розумію,
Чи може я від злості озвірів,
Що вже, пробачте, й на своїх кидаюсь,
Стрічаючи замучених братів?
Яких де хочте, можете зустріти,
Але не там, де виросли вони.
Що з торбами тиняються по світу
Землі моєї доблесні сини.
Можливо, щось не так я розумію
Чи заблудивсь у власних помилках,
Але ж, скажіть, шановні добродії,
Нащо ж тоді макітра на плечах?
14.11.1988 р.
ЯКЩО НЕМА ГРОШЕЙ
Хоч й не в грошах все наше щастя,
Проте без грошей ти – ніхто,
Навіть на вас не гляне й цуцик,
Як не даси йому кісток.
2.2.1986 р.
ТИ НЕ ПРИЇХАЛА
Ти не приїхала, міледі,
Можливо це й переживу
Й любов’ю, що із нетерпіння,
Десяток віршів напишу.
Хай всі зі мною посумують,
Трохи пожуряться нехай,
І через поле над рікою
Нехай підуть в зелений гай.
Туди, де грім і блискавиці,
Де вітри з хмарами живуть,
Туди, де феї із столиці
Мене до себе в гості ждуть.
8.6. 1976 р.
ЛЮБОВ, ЯК ДЕНЬ
Любов, як день: ось ясний, Сонце,
А ось, дивись, пішли дощі,
І злива ніжності рікою
Прорвалась вогнищем з душі.
Дощем гарячих поцілунків
Всю ніч із зрілих блискавиць,
Аж поки будеш порятунку
З тих голубих прохать криниць.
Які завжди про тебе мріють,
Або завжди про це мовчать,
Або вже так вогнем зігріють,
Що будеш все життя кричать.
8.6.1976 р.
ПОЛЕ ВОЛОШКОВЕ
Твоя краса – то диво волошкове,
Твоя краса – то вічна в небі синь,
Бо ти для мене – то найкраще слово
В якому все: і біль, і запах динь.
Твоя краса – то весняні потоки,
Твоя краса – то радощі земні,
І я не знаю, що б робив всі роки,
Якби в житті не стрілась ти мені?
4.1.1989 р.
ЧОРНОБИЛЬ
Хтось садив огірки на долівку,
А сусід, що стояв у плащі,
Їм порадив сховать все під плівку
Від кислотних й родонних дощів.
Над Майданом гриміли овації,
А під оплески сонних трибун
Над землею пливла радіація,
Ніби злючий шулічий табун.
А в цей час скрізь лунали овації,
Переходячи в грізне: «Ура»!
А в цей час помирала в нас нація
І втікав хто куди із двора.
А в цей час над Чорнобилем хмарище,
Задихалися діти й земля,
А в цей час, мов щурі від пожарища,
Розліталась бридка мошкара.
Бігли слуги народні, їх діти
В протигазах, у танках, хто як,
Утікали сини Афродіти,
Бо й над ними завис отой страх.
Бігли всі, хто хоч трохи мав розуму,
Ніби ті пацюки з корабля,
А в цей час від партійних тих радощів
Помирала у муках земля.
Ну а я, коли взнав про ту зраду,
Гнівом-вибухом заклекотав,
Й так хотілось вліпить тому гаду,
Що усім нам життя зруйнував.
А людей з кожним днем усе меншає:
Там корозія, там гербіцид,
Бо над нами зневага скрізь мешкає,
Заправляє якою бандит.
Скоро так всю Планету споганять
Оті Мойші, ті Гершки-чини,
Ті губаті муштровані гади,
Що в полон нас взяли без війни.
16.5.1988 р.
ЯКЩО ПРИЇДУ
– Якщо прийду я, люба, в двір,
То не до тебе вже, повір.
7.10.2003 р.
МОЯ ЖУРБА
Я б повірив у те, що кохаєш,
Якби голову не відвертала
І якби, як стоїш біля мене,
То на інших ти не поглядала.
А тому і болить моє серце
Й що робити з тобою не знає,
Бо як руки кладеш ти на плечі,
То душа, ніби дзвін калатає,
Бо як ти посміхнешся до мене
То, здається, всміхається вечір,
І хоч знаю, що ти непутьова,
Та беру твої ноги на плечі.
21.2.1972 р.
ЖУРАВЛИНИЙ КРИК
Осінь, як ніколи, розум наш лоскоче,
І, немов берізка, золотом тріпоче.
Як мережить в небі осінь павутину,
Так і знай: невдовзі принесе нам зиму.
Осінь починає розум лоскотати
Жовтими листочками, що летять з-за хати,
Прохолодним ранком, журавлиним криком,
Щоб відсвяткувати це, як кажуть, з шиком.
А тому й звертаюся я до всіх вас, люди,
Чому ви буваєте, як собакі люті?
Краще поглядайте ви на ті Бермуди,
Де жиди на Сонці прогрівають дупи.
І незабувайте, що життя не вічне,
І в житті по кожному вже палає свічка.
6.8.1973 р.
ПОПАВ У РОЗПАЧ
Плач, душа, моя! Плач, голоси!
Плакати також потрібно із гідністю,
А ти, доле, мій біль пригаси,
Розлучаюсь сьогодні я з вірністю.
8.6.1976 р.
ПЕТЕРБУРЗЬКІ СТОВПИ
Зараз всі в нас «святі». Що не пан – то і Бог,
Кожен дивиться, де б що поцупить.
Та і приклад в нас є з кого брать:
Це оті – яким люди до дупи.
Читать дальше
Й нікому жалітися, Боже борони...
Він же наший розум, що ж без нього ми?
Бо якщо не стане в шкіряних пальто,
Хто ж тоді повчатиме всіх нас тоді, хто?
Чи може я не так все розумію,
Чи може я від злості озвірів,
Що вже, пробачте, й на своїх кидаюсь,
Стрічаючи замучених братів?
Яких де хочте, можете зустріти,
Але не там, де виросли вони.
Що з торбами тиняються по світу
Землі моєї доблесні сини.
Можливо, щось не так я розумію
Чи заблудивсь у власних помилках,
Але ж, скажіть, шановні добродії,
Нащо ж тоді макітра на плечах?
14.11.1988 р.
ЯКЩО НЕМА ГРОШЕЙ
Хоч й не в грошах все наше щастя,
Проте без грошей ти – ніхто,
Навіть на вас не гляне й цуцик,
Як не даси йому кісток.
2.2.1986 р.
ТИ НЕ ПРИЇХАЛА
Ти не приїхала, міледі,
Можливо це й переживу
Й любов’ю, що із нетерпіння,
Десяток віршів напишу.
Хай всі зі мною посумують,
Трохи пожуряться нехай,
І через поле над рікою
Нехай підуть в зелений гай.
Туди, де грім і блискавиці,
Де вітри з хмарами живуть,
Туди, де феї із столиці
Мене до себе в гості ждуть.
8.6. 1976 р.
ЛЮБОВ, ЯК ДЕНЬ
Любов, як день: ось ясний, Сонце,
А ось, дивись, пішли дощі,
І злива ніжності рікою
Прорвалась вогнищем з душі.
Дощем гарячих поцілунків
Всю ніч із зрілих блискавиць,
Аж поки будеш порятунку
З тих голубих прохать криниць.
Які завжди про тебе мріють,
Або завжди про це мовчать,
Або вже так вогнем зігріють,
Що будеш все життя кричать.
8.6.1976 р.
ПОЛЕ ВОЛОШКОВЕ
Твоя краса – то диво волошкове,
Твоя краса – то вічна в небі синь,
Бо ти для мене – то найкраще слово
В якому все: і біль, і запах динь.
Твоя краса – то весняні потоки,
Твоя краса – то радощі земні,
І я не знаю, що б робив всі роки,
Якби в житті не стрілась ти мені?
4.1.1989 р.
ЧОРНОБИЛЬ
Хтось садив огірки на долівку,
А сусід, що стояв у плащі,
Їм порадив сховать все під плівку
Від кислотних й родонних дощів.
Над Майданом гриміли овації,
А під оплески сонних трибун
Над землею пливла радіація,
Ніби злючий шулічий табун.
А в цей час скрізь лунали овації,
Переходячи в грізне: «Ура»!
А в цей час помирала в нас нація
І втікав хто куди із двора.
А в цей час над Чорнобилем хмарище,
Задихалися діти й земля,
А в цей час, мов щурі від пожарища,
Розліталась бридка мошкара.
Бігли слуги народні, їх діти
В протигазах, у танках, хто як,
Утікали сини Афродіти,
Бо й над ними завис отой страх.
Бігли всі, хто хоч трохи мав розуму,
Ніби ті пацюки з корабля,
А в цей час від партійних тих радощів
Помирала у муках земля.
Ну а я, коли взнав про ту зраду,
Гнівом-вибухом заклекотав,
Й так хотілось вліпить тому гаду,
Що усім нам життя зруйнував.
А людей з кожним днем усе меншає:
Там корозія, там гербіцид,
Бо над нами зневага скрізь мешкає,
Заправляє якою бандит.
Скоро так всю Планету споганять
Оті Мойші, ті Гершки-чини,
Ті губаті муштровані гади,
Що в полон нас взяли без війни.
16.5.1988 р.
ЯКЩО ПРИЇДУ
– Якщо прийду я, люба, в двір,
То не до тебе вже, повір.
7.10.2003 р.
МОЯ ЖУРБА
Я б повірив у те, що кохаєш,
Якби голову не відвертала
І якби, як стоїш біля мене,
То на інших ти не поглядала.
А тому і болить моє серце
Й що робити з тобою не знає,
Бо як руки кладеш ти на плечі,
То душа, ніби дзвін калатає,
Бо як ти посміхнешся до мене
То, здається, всміхається вечір,
І хоч знаю, що ти непутьова,
Та беру твої ноги на плечі.
21.2.1972 р.
ЖУРАВЛИНИЙ КРИК
Осінь, як ніколи, розум наш лоскоче,
І, немов берізка, золотом тріпоче.
Як мережить в небі осінь павутину,
Так і знай: невдовзі принесе нам зиму.
Осінь починає розум лоскотати
Жовтими листочками, що летять з-за хати,
Прохолодним ранком, журавлиним криком,
Щоб відсвяткувати це, як кажуть, з шиком.
А тому й звертаюся я до всіх вас, люди,
Чому ви буваєте, як собакі люті?
Краще поглядайте ви на ті Бермуди,
Де жиди на Сонці прогрівають дупи.
І незабувайте, що життя не вічне,
І в житті по кожному вже палає свічка.
6.8.1973 р.
ПОПАВ У РОЗПАЧ
Плач, душа, моя! Плач, голоси!
Плакати також потрібно із гідністю,
А ти, доле, мій біль пригаси,
Розлучаюсь сьогодні я з вірністю.
8.6.1976 р.
ПЕТЕРБУРЗЬКІ СТОВПИ
Зараз всі в нас «святі». Що не пан – то і Бог,
Кожен дивиться, де б що поцупить.
Та і приклад в нас є з кого брать:
Це оті – яким люди до дупи.
Читать дальше
Тёмная тема
↓
↑
Сбросить
Интервал:
↓
↑
Закладка:
Сделать
Похожие книги на «Квітка кохання»
Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Квітка кохання» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Люба Клименко
Кемерон Доукі
Олександр Гаврош
Галина Горицька
Галина Горицька
Валентин Чемерис
Отзывы о книге «Квітка кохання»
Обсуждение, отзывы о книге «Квітка кохання» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.