Юрій Голик - Нескінченність не для слабаків. Книга про менеджерів, які хакнули систему держуправління

Наприклад, суспільство акцентує увагу на електронних деклараціях і його не хвилює, що є на держслужбі, крім кадрових чиновників, які роками працюють на державу, ще й люди – вихідці з бізнесу, які роками сплачували податки і можуть показати свої джерела доходів.

Ба ні! Якщо ти маєш гроші, накопичення, заощадження, машину, нерухомість – ти мудак. А якщо ти (твоя родина) придбала нову квартиру – ти ворог. Провалюй назад у свій бізнес боротися за marketshare і EBITDA і не заважай, у нас тут реформи, не бачиш, чи що – ми з корупцією боремося.

Вимога писати й говорити тільки українською мовою – такий своєрідний псевдопатріотизм. Хоча, якщо правильніше, то потрібно одразу й англійською, німецькою і, в ідеалі, китайською. Щоправда, іноземні інвестори знають англійську й німецьку. А найбільший патріотизм – це не мова, якою ти розмовляєш, а кількість нових робочих місць, створених твоєю діяльністю.

Виходить, що суспільству зовсім пофіґ ефективність держслужбовця, його цілі, чи є вони взагалі, пофіґ завдання, відсоток їх втілення. Головне, щоб була ідеальна електронна декларація – тобто: машини немає, живе в двокімнатній квартирі батьків на околиці міста, депозит 30 000 грн в Ощадбанку. І щоб чиновник говорив виключно українською мовою. При цьому всі соромливо промовчують, якою ж мовою він спілкується в звичайному житті.

Ось він, портрет ідеального держслужбовця. Неефективний? Дарма, зате практично «святий». Або ж добре приховав доходи чи активи від сторонніх очей.

Шановні, раджу вам боятися своїх бажань. Іноді вони збуваються. Ось це буває страшно.

Усього два приклади:

Чи дуже допоміг своїм мешканцям україномовний мер з утилізацією сміття? Аж ніяк.

Чи багато інфраструктури, крім намету на трасі, збудував один відомий обласний голова, що спілкується російською, рідна мова якого не українська? Аж ніскільки.

Отож і виходить, що річ не в мові, а в менеджменті та вмінні управляти. Управляти процесами, проєктами, фінансами, ресурсами і, насамперед, людьми.

Навчитися говорити будь-якою мовою – питання вільного часу, бажання й банальної звички. Створити ідеальну декларацію, в якій 99 % тих, хто її подивиться, не побачить нічого крамольного – питання наявності грамотних юристів. А ось мізки, professional skills, бажання брати на себе відповідальність і, банально, совість – вони або є, або їх немає.

P.S. Для упоротих – 80 % усіх чиновників і функцій держави в ідеалі просто скоротити/скасувати, бо на кожного чиновника у його діяльності/бездіяльності є ще мінімум п’ять-шість чиновників з усіляких контролюючих органів, котрі його опікують, аналізують тощо.

Решті держслужбовцям – сплачувати зарплати, що відповідають ринку та їхній кваліфікації, і ставити чіткі KPI для кожної посади.

Усе інше – клінічний невикорінний «совок» і обман самих себе.

Плюс обов’язковою вимогою до всіх чиновників має бути знання принаймні однієї іноземної мови – англійської. Неодмінно.

Коли в минулому житті, працюючи в одній великій компанії, ми хотіли зробити стрибок уперед, то наймали іноземних фахівців зі знаннями ринків, аналогічних нашому, але в EU і USA. І дружно вивчали мову, якою вони говорять, щоб без перекладача розуміти саму суть того, що вони хочуть нам сказати. З якогось часу і свої наради ми також почали проводити англійською.

До речі, сам факт того, що необхідно вивчати іноземну мову, швидко пересіяв топ-менеджмент нашої компанії, очистив його від тих, хто не бажав розвиватися і волів залишатися в зрозумілому і сумовитому болоті, ніж прагнути до нових рубежів, цілей та обріїв.

P.P.S. Знаю особисто кількох держслужбовців досить високого рівня, які в офіційній обстановці розмовляють українською, а в звичайному житті – російською, при цьому всією своєю діяльністю, а точніше мракобіссям, доводять, що слова «чудак» на літеру М і «мудрило» без літери Р – це саме про них.

Отож дивіться на результати, а не на стиль і форму викладу. Якщо, звичайно, вони є в тих, на кого ви дивитеся.

Добре, коли чинить опір сама роками вирощувана система. Погано, коли разом із системою чинить опір конкретна людина, яка увібрала її в себе і стала її частиною. Тому що стару систему можна зламати, а людині показати нову систему, засновану на здоровому глузді. Складно, але можна. Зламати і систему, і людину, коли вона є її частиною і розділяє її цінності, практично неможливо. Хоча дива трапляються. Практика вже це показала.

Підміна понять