Юрій Голик - Нескінченність не для слабаків. Книга про менеджерів, які хакнули систему держуправління

Усі разом люди можуть і повинні тиснути на владу і вимагати від неї тисячі малих справ. Не миттєвого абстрактного процвітання, а цілком конкретних і відчутних речей – нових доріг, дитячих садків, шкіл, робочих місць, впровадження нових технологій, реалізації екологічних програм.

Сьогодні, коли громади завдяки децентралізації отримали величезні повноваження і гроші, доля цих громад і людей, що в них живуть, опинилася в їхніх власних руках. Тепер будь-які зміни залежать тільки від них.

Це – децентралізація. Одна з найважливіших реформ за весь час незалежності України.

Один нюанс. Разом з повноваженнями і ресурсами на місця було передано і відповідальність. Її потрібно не боятися брати.

Усі великі звершення складаються з малих перемог. І ми щодня маємо працювати над малим результатом задля досягнення своєї великої мрії.

Система оповиває заборонами і занурює в нескінченну кількість пояснень, чому і цього разу нічого не вийшло. Вона хоче, щоб тобі було комфортно. Щоб ти був у матриці. Щоб ти сприймав цінності системи як свої власні і не ви#обувався. Щоб ти вважав основним завданням нескінченний процес, а не кінцевий вимірний результат.

Але систему підводить одна обставина: ті, хто їй протистоять і хочуть її зламати, – це найталановивіші, найхитріші, найцинічніші й водночас найідейніші й найпрагматичніші люди з іншого життя. Того, де головне – кінцевий результат. Того, де «не заборонено» або «не зовсім заборонено» означає «дозволено».

І от проти таких людей у системи шансів немає. Бо вони точно знайдуть, як зробити так, щоб було «так», незважаючи на сотні «ні».

Перший час робоче місце кількох з нашої Команди в Дніпропетровській облдержадміністрації знаходилося в кабінеті Геннадія Корбана – заступника обласного очільника Ігоря Коломойського, який керував областю одразу після початку війни і до призначення Резніченка 25 березня 2015 року.

Це була переговорна кімната голови ОДА з великим довгим столом. Насправді ця кімната стала тоді робочим кабінетом для кількох десятків людей, які часто перебували в ній одночасно і цілодобово.

Там на стінах висіли мапи Дніпропетровської й Донецької областей. На підвіконні лежала каска й берці. А сам кабінет, здавалося, навіки просмердівся тютюном.

До того, як ми потрапили до цієї кімнати, ми бачили її тільки на фото і розуміли, що багато рішень приймалося саме тут: вона ніби заохочувала до того, щоб у ній постійно була сила-силенна люду, який обговорював, як розв’язати ту чи іншу проблему, що з ними досі ніхто в країні не стикався. Саме ці рішення зробили Дніпропетровську область форпостом опору російській агресії.

Те, що було зроблено в Дніпропетровській ОДА, взагалі унікальне для нашої країни. Певен, що якби не люди в ній тоді, то зберегти країну було б неможливо.

Отже, це було знакове місце в усій ОДА, де на тебе за визначенням тиснув тягар відповідальності.

Маленький приклад нинішнього кадрового підходу в Дніпропетровській ОДА

Коли у Facebook з’явився пост про вакансію заступника начальника Департаменту екології в Дніпропетровській ОДА з пропозицією надсилати свої резюме, дехто подумав, що ми жартуємо.

Адже брати на роботу до держорганів людей фактично сторонніх, не з системи – так не буває.

З гумором у нас усе гаразд. Жартувати ми вміємо, але не так. Про гумор в ОДА напишу коли-небудь окремо. А в Дніпропетровській ОДА за Резніченка саме так і буває.

Півроку ми б’ємося з приміським транспортом і наводимо там лад. Наводимо його юридично грамотно, а не криками і матами (хоча куди ж без них?) і робимо все так, щоб 100 % змін були незворотними. Набиваємо ґулі, зустрічаємо опір, але рухаємося вперед. Разом з громадськими активістами. Усе, як у нас завжди.

Одного дня ми усвідомили, що багато наших зусиль ідуть, як вода в пісок.

Керівник області у нас швидко приймає рішення, тож чергове було прийнято миттєво. Звільнити тих, хто «пісочниця». Знайти тих, хто зможе працювати в нашому темпі, хто нетерпимий до безладу і діятиме цілодобово.

Наслідком цього стало: звільнення начальника Департаменту транспорту та інфраструктури ОДА і директора профільного ДП.

На їхні місця прийшли: волонтер, який не боявся їздити в Донецьк по полонених. І колишній підприємець, який рік провоював в одному з найбільш бойових добровольчих батальйонів.

Ні, це не програма працевлаштування в ОДА тільки колишніх АТОвців, хоча, коли ми беремо їх на роботу, це додатковий плюс усім у карму. І не ставлення цих людей до АТО стало визначальним чинником. Хоча заради гарної картинки хтось інший на нашому місці так би все й подав. Утім, ми ж не популісти.