Юрій Голик - Нескінченність не для слабаків. Книга про менеджерів, які хакнули систему держуправління

Навіяло вчорашньою off records зустріччю Валентина Резніченка з дніпровськими журналістами – є у нас така щорічна традиція, коли кілька годин поспіль голові ОДА ставлять запитання про все на світі й дістають на них вичерпні відповіді.

У мене в стрічці багато нардепів. Колись спеціально знайшов їх у Facebook майже всіх і підписався на них.

Якщо переглянути пости у FB насельників Верховної Ради, то в 90 % випадків це буде щось на кшталт «вибив гроші з держбюджету і поставили в школі вікна», «до мене звернулися по допомогу, я написав гнівного листа прем’єр-міністрові», «присутність на відкритті дитячого майданчика» і т. ін.

Взагалі кажучи, Верховна Рада – це влада законодавча. Її «співробітники» повинні писати про закони, які вони ініціювали, прийняли чи не прийняли, проголосували чи не проголосували, про те, що вони дають, на що вони впливають і яка від них (ухвалених законів) користь.

У моєму розумінні нардеп – це висококваліфікований юрист, який своєю діяльністю дає всім вудку, а не рибку на окремо взятій території, дає можливості, закріплені в законах, а не псевдозолотий дощ в окремому місті чи селищі.

Усе, про що нині пишуть нардепи у себе в Facebook, – це не їхня діяльність у принципі.

До речі, гроші вони здебільшого не вибивають – кожному мажоритарникові надається по кілька мільйонів гривень на рік на «соц-економ» згідно із запропонованим кожним переліком робіт. Цей перелік робіт у 99 % випадків нагадує звичайну поточну діяльність ЖЕКу, що в цьому випадку фінансується з держбюджету. Маразм. ЖЕК – це нижній рівень місцевого бюджету. Держбюджет – це верхній рівень усіх бюджетів у країні. Кабмін не повинен займатися вікнами в школах, а сільрада не повинна ремонтувати траси державного значення.

Але річ не в нардепах. Вони – продукт епохи і роблять те, що допоможе їм обратися на наступний термін, або те, чим вони справді пишаються, за що їм окрема щира подяка. Завдяки ним у нас в області з’явилося багато чого хорошого і правильного.

Річ у нас із вами. В суспільстві.

Як думаєте – кого обере в народні депутати суспільство? Людину, яка розповідає мешканцям окремо взятої території про закони, які вона хоче прийняти? Чи людину, яка розповідає їм же про міфічні й фантастичні зміни просто у них за вікном, що стануться вже завтра?

Відповідь очевидна, чи не так?

Уся система держуправління в уявленні більшості людей у нас навиворіт.

Геть зовсім. Нафіґ. Уся.

На зустрічах з обласним головою його запитують про відсутність опалення в дитячому садку конкретного міста (відповідальність мера), розмахуючи Конституцією і вимагаючи скликати комісію, а не увімкнути опалення.

Мера на таких само зустрічах запитують про приватні компанії «Дніпрогаз» та «Дніпрообленерго», до яких він не має жоднісінького стосунку.

Перед «Дніпрогазом» мітингують студенти з університету, ректор якого в опалювальний сезон пішов на тривалий лікарняний.

І ці самі студенти, чий ректор морозить їх восьмий рік поспіль, у коментарях після відкриття Президентом найсучаснішої дитячої лікарні в країні (вже другої за рік в нашій області, до речі) пишуть: «А до чого тут Президент?» Хоча обидві лікарні побудував голова області, якого призначив саме він, – прямий представник Президента на окремо взятій території – завдяки децентралізації, ініційованій так само ним.

Повірте, в існуючому законодавчому божевіллі й забороні всього, збудувати лікарню з жирафками на стінах замість олійної зеленої фарби – це подвиг. Відкрити дві таких за рік в одній області, з найсучаснішою дитячою реанімацією в одній з них, – це фантастика. Будувати просто зараз третю, з нуля – це фанатизм.

Та ось обласний голова зустрічається з журналістами. І саме ті з них, які пишуть про «вбили», «вкрали», «відрізали», а не про «збудували», «реконструювали», «ввели в експлуатацію», пропонують йому закрутити всім гайки за допомогою правоохоронних органів (вони йому не підпорядковуються) і показати всім, де козам роги правлять. Включно із законно обраними міськими головами. Бо, бачте, в розумінні багатьох «так, ми, мешканці, міського голову обрали, але якщо він мудак, то нехай обласний приведе його до тями».

Люди, які обрали мера, міського депутата, обласного депутата і народного депутата, у принципі забули прізвища усіх їх. А ті, хто пам’ятають, вимагають від них не того, за що ті відповідають, а того, що потрібно конкретній людині в конкретній ситуації. Як і від журналістів, до речі.