Володимир Василенко - Війна проти української мови як спецоперація для «остаточного вирішення українського питання»

Співучасником кремлівської спецоперації став і В. Янукович. Незважаючи на численні звернення представників наукових установ, експертного середовища та громадських організацій, він 8 серпня 2012 р. своїм підписом освятив юридично нікчемний акт, а отже, діяв не як гарант Конституції України, а як її порушник. Його підпис під нелегітимним актом, оформленим як закон«Про засади державної мовної політики», засвічував зелене світло для активізації діяльності кремлівської «п’ятої колони» в Україні по нищенню української мови та підриву її статусу як державної.

В рішенні керованої В. Колесніченком ВКСОРС, яке було ухвалене у вересні 2011 р. у зв’язку з реєстрацією в Верховній Радізаконопроекту Ківалова-Колесніченка, говорилось: "вважати підтримку зазначеного законопроекту вимушеним заходом, проміжним кроком для досягнення головної мети — надання російській мові статусу державної".

Сам В. Колесніченко вже після нелегітимного ухвалення Верховною Радою юридично нікчемного мовногозаконопроекту заявив, що буде добиватись включення норми про державний статус російської мови до проекту нової Конституції України, який розробляє створена президентським указом конституційна асамблея. В коментарі, зробленому В. Медведчуком після підписання В. Януковичем мовного законопроекту, йшлося про те, що створений ним у березні 2012 р. рух "Український вибір" прагнутиме «до того, щоб російська мова отримала зафіксований Конституцією України статус державної» (Маски скинуто — «Слово просвіти», 16–22 серпня 2012 р.). С. Ківалов, одержуючи разом з В. Колесніченком медаль Пушкіна, — державну нагороду Росії, яку їм 19 лютого 2013 р. вручив в Кремлі В. Путін "за великий внесок у збереження і популяризацію російської мови і культури закордоном" підтердив, що в Україні планують змінити Конституцію і зробити російську мову другою державною. (День, 23.02.2013 р.).

Можливість ухвалення такої Конституції, всупереч порядку зміни Основного Закону, встановленому чинною Конституцією, відкриває Закон України «Про всеукраїнський референдум», який також було ухвалено в нелегітимний спосіб 6 листопада 2012 р. наприкінці роботи Верховної Ради VI скликання. П оложення цього закону можуть бути використані керованими з Москви антиукраїнськими силами і для ініціювання окремих референдумів щодо надання російській мові державного статусу, запровадження подвійного громадянства, федералізації України, її приєднання до Митного союзу, тощо. На це вказують програма очолюваного В. Медведчуком віртуального руху «Український вибір» та зміст поширюваної його структурами нав’язливої пропагандистської продукції, яка поки що закликає до федералізації України та пошуку українцями щастя у Митному Союзі, де домінує Росія.

Натомість В. Колесніченко 18 грудня 2012 р. зареєстрував у Верховній Раді законопроект «Про внесення змін і доповнень до Закону«Про засади державної мовної політики» . Пропоновані ним новації спрямовані не на усунення антиконституційних положень юридично нікчемного закону, а на посилення привілеїв для російської мови та ще більшого послаблення статусу і ролі української мови.

Непересічну роль у здійсненні кремлівської спецоперації проти української мови, української ідентичності та державності відіграє Д. Табачник в іпостасі міністра освіти і науки. Не приховуючи своїх расистських українофобських поглядів, він системно і послідовно запроваджує заходи, спрямовані на деукраїнізацію освіти, скорочення мережі українських шкіл та відновлення в учбовому процесі радянських версій української історії. Дії Д. Табачника, який на відміну від минулих часів не приховує своєї ролі агента впливу російської влади, повністю вписуються в сценарій кремлівської гуманітарної політики щодо України. Російські офіційні речники і в Москві і в Києві, зокрема посол РФ в Україні М. Зурабов, заявив, що Росія готова до посилення співпраці з відомством Д. Табачника та надання допомоги українським освітнім закладам із використанням потенціалу нового мовного закону, маючи на увазі юридично нікчемний акт під назвою закон«Про засади державної мовної політики». Неважко зрозуміти, що кінцева мета такої співпраці полягає у відновлені тотальної русифікації всієї вертикалі системи української освіти і перетворення її у кузню підготовки еліти, ментально виховуваної на радянських історичних міфах та сучасних ідеологемах російської влади, а, отже, ментально готової до сприйняття ідеології проекту «Русского мира».