Володимир Василенко - Війна проти української мови як спецоперація для «остаточного вирішення українського питання»

Стараннями А. Мартинюка 3 липня 2012 р. і картками 248 народних депутатів, за відсутності багатьох з них в залі, було підтримано фіктивний в правовому сенсі документ, оскільки підготованого до голосування у другому читанні законопроекту, завізованого, як того вимагає ч.1 ст. 117 Регламенту, головою профільного комітету, керівником секретаріату цього комітету, керівниками юридичного і редакційного апаратів Верховної Ради, не існувало як такого. Інакше кажучи, 3 липня 2012 р. у Верховній Раді було ухвалено не закон, а шахрайським чином сфабриковано юридично нікчемний документ, оформлений як закон «Про засади державної мовної політики». Цей документ не був результатом законодавчої роботи, а просто відтворював без жодних змін первинний текст законопроекту Ківалова-Колесніченка з його численними помилками, навмисними перекрученнями змісту міжнародних документів та положеннями, що суперечать ст. ст. 10 та 92 Конституції України. Поставивши на голосування законопроект, який не пройшов друге читання після належного обговорення всіх внесених народними депутатами поправок, А. Мартинюк не тільки знехтував правилами регламенту, а й грубо порушив право народних депутатів на законодавчу ініціативу та участь у законотворчому процесі.

Ухвалення мовного законопроекту, до якого було запропоновано 2054 поправки, тривало з 16 год. 09. хв. 02 сек. до 16 год. 09 хв. 35 сек., тобто 33 секунди. Мовний бліцкріг відбувся після того, як глава адміністрації президента Росії генерал російських спецслужб Сергій Іванов прибув до Києва і заявив, що закон про мови конче потрібен Україні.

Всупереч своїм обіцянкам ГоловаВерховної Ради України В. Литвин підписав юридично нікчемний акт під назвоюзакон «Про засади державної мовної політики», ігноруючи вимоги ст. 130 і у шахрайський спосіб використовуючи ст. 131 Закону «Про регламент Верховної Ради України». 27 липня 2012 р. В Литвин адресував Верховній Раді України листа, в якому йшлося про «виявлення неузгодженостей та окремих неточностей при опрацюванні тексту Закону України «Про засади державної мовної політики» у редакції, яка була запропонована до першого читання" і пропонувалось усунути їх в порядку, встановленому ст. 131 Закону «Про регламент Верховної Ради України». Відповідно до змісту і духу статей 116–129 і ст. 130 в разі, коли до законопроекту ухваленому впершому читанні, запропоновані поправки, його текст на підпис ГоловіВерховної Ради може подаватись лише після обговорення поправок і затвердження у другому чи третьому читанні. Однак, через численні порушення керівництвом Верховної Ради і парламентською більшістю Закону «Про регламент Верховної Ради України», тексту мовного закону, ухваленого в другому читанні з внесеними до нього поправками та змінами, як того вимагає регламент, фізично не існувало. Показово, що в статистиці діяльності народних депутатів, яка завжди розміщена на офіційній сторінці Верховної Ради, була відсутня інформація про поправки, запропоновані ними до законопроектуКівалова-Колесніченка після першого читання. Це свідчить про спробу керівництва Верховної Радиприховати факт наявності поправок, які мали стати, але не стали предметом розгляду спочатку на засіданнях профільного Комітету, а потім на пленарних засіданнях парламенту під час розгляду законопроекту у другому читанні. Адже за наявності таких поправок В. Литвин мав право застосувати ст. 131 лише щодо тексту законопроекту, підготовленого до підписання після розгляду всіх поправок під час другого читання.

Застосування ст. 131 Закону «Про регламент Верховної Ради України» у прив’язці до редакції тексту законопроекту, ухваленого в першому читанні, суперечить цілям і змісту згаданої статті і є грубим порушенням вимоги щодо забезпечення порядку роботи Верховної Ради, передбаченої частиною четвертою ст. 82 Конституції України. Юридичний виверт, до якого вдався В. Литвин, а вірніше шахрайський трюк, знадобився йому для створення ілюзії легітимності підпису Голови Верховної Ради під фіктивним документом, оскільки, відповідно до п. 9 ст. 131 Закону «Про регламент Верховної Ради України» у разі відхилення Верховною Радою всіх пропозицій Голови Верховної Ради, він зобов’язаний в той же день підписати раніше поданий йому текст закону.

Як і слід було очікувати, 30 липня 2012 р. під час позачергової сесії Верховної Ради України перший заступник Голови Верховної Ради А. Мартинюк, знову діючи на порушення Закону «Про регламент Верховної Ради України», поставив на голосування непередбачене порядком денним питання про розгляд пропозицій Голови Верховної Ради щодо усунення неточностей та неузгодженостей у по-шахрайськи сфабрикованому мовному законопроекті. Провладна парламентська більшість без будь-яких обговорень відкинула всі пропозиції Голови Верховної Ради і, тим самим, створила фіктивну підставу для підписання В. Литвином неіснуючого закону. Чим він і скористався, нехтуючи своїми обіцянками, службовими обов’язками та вимогами Конституції України.