Володимир Василенко - Війна проти української мови як спецоперація для «остаточного вирішення українського питання»

Від України для участі в роботі круглого столу, крім В. Колесніченка, були запрошені В. Корнілов (директор філіалу Інституту СНД в Україні), Д. Денісов (заступник директора українського філіалу Інституту, експерт у питаннях діяльності громадських об’єднань в Україні), В. Анісімов (керівник прес-служби УПЦ МП), Л. Кудрявцева (голова Української асоціації викладачів російської мови), О.Кривошея (голова правління міжнародної громадської організації «День хрещення Русі»), С. Проваторов (головний редактор газети «Русская правда», голова правління всеукраїнської організації «Русское содружество»), представники проросійських партій та організацій з Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Луцька, Одеси, Полтави, Рівного, Севастополя, Ужгорода. Учасники «круглого столу» мали зустріч із заступником міністра закордонних справ Російської Федерації Г. Карасіним.

В. Колесніченко і Ко одержали вказівки, як і для чого створювати в Україні структуру під назвою «Русскоязычная Украина». У вступному слові К. Затулін констатував, що «протягом всіх років незалежності України з 1991 р. робилось вже немало спроб створити такий загальний російський рух на Україні», і що «за всієї поваги до організаторів цих спроб, всіх цілей своїх, поставлених перед собою, вони, на жаль, досягти не спромоглись». А у своєму виступі заявив: «Ми запросили вас для того, щоб ви, насамперед, зрозуміли та вислухали одне одного, а також для того, щоб передати вам своє переконання», що створюваний рух, "не підміняючи Партію регіонів, Компартію, та інші дружні Росії партії, буде зосереджено на тому, щоб надати будь-якій виборчій кампанії на Україні характеру вирішального референдуму з питань федеративності, мови, позаблокового статусу та єдності православ’я".

«Цей рух, в умовах, що склалися, — вів далі К. Затулін, — свого роду загородзагін для політиків, які бажають виражати інтерес Сходу і Півдня України. При чому я хочу відзначити — він не повинен, на мій погляд, називатись «Русская Украина», або ще якось в такому роді. Він повинен називатись правильно. Народним фронтом, якщо бажаєте. Рух має об’єднувати навколо цілей, які є абсолютно безпомилковими не тільки і не стільки для нас, скільки для вас». Він визначив, що рух має бути зорієнтовано на досягнення:

- офіційного проголошення та законодавчого закріплення нейтрального позаблокового статусу України;

- конституційного оформлення федеративного державного устрою України;

- надання російській мові, поряд з українською статусу державної;

- збереження православної російсько-української єдності в лоні Московського патріархату.

При цьому К. Затулін підкреслив, що сформульовані ним тези є не лише його особистою думкою, а «колективною точкою зору на стратегію Росії у російсько-українських взаєминах» /Материалы « круглого стола» : «Русскоязычная Украина: возможности и проблемы консолидации», Москва 27 апреля 2009 г. — Правительственная комиссия по делам соотечественников за рубежом. Институт диаспоры и интеграции (Институт стран СНГ — М. 2009, с. 4, 13–17/.

Результатом круглого столу стало сформування Комітету по створенню нової всеукраїнської організації «соотечественников» з робочою назвою «Народное движение «Русскоязычная Украина». Через місяць 1 червня 2009 р. в Москві за ініціативою керівника Департаменту міжнародних зв’язків Уряду РФ Г. Мурадова було проведено засідання консультативної групи Комітету, до складу якої, окрім В. Колесніченка, входили В. Корнілов, С. Цеков (перший заступник Голови Верховної Ради АРК, голова «Російської спільноти Криму»), В. Голенко (голова Луганської облради) та інші. А вже 10 серпня 2009 р. Міністерство юстиції України зареєструвало загальноукраїнську громадянську організацію «Правозахисний громадський рух «Російськомовна Україна». Головою його Ради став В. Колесніченко, якого у вирішальний момент і було підключено до продовження спецоперації по законодавчій офіціалізації російської мови.

Ключовим співучасниками В. Колесніченка у здійсненні спецоперації стали головаВерховної Ради України В. Литвин та його перший заступник А. Мартинюк. При їхньому сприянні від моменту внесення законопроекту Ківалова-Колесніченка його проходження у Верховній Раді супроводжувалось системними та грубими порушеннями ст. ст. 82 і 84 Конституції України та ст. ст. 91, 102, 117 та 119 Закону «Про регламент Верховної Ради України». На останньому етапі просування цього законопроекту, по суті, перейшло в режим заздалегідь спланованої силової акції під час якої парламентську опозицію було зухвало і повністю проігноровано — жодна поправка до законопроекту жодного її представника ні в профільному Комітеті, ні на пленарних засіданнях навіть не обговорювалась.