Д’єго Калб - Сон. Наука сну, або Пробудження після неспокійної ночі

Як і за інших розладів сну, причини хропіння можуть бути різними. Одна з них — надмірна вага, оскільки в різних частинах тіла накопичується жир, здатний закупорювати дихальні шляхи. Інша — тютюнове отруєння. Хронічні курці більше схильні до хропіння, бо стінки горла у них вражені й подразнені димом. Їхні дихальні шляхи звужуються, і — voila! [86] От, будь ласка ( фр .). — починається надокучлива симфонія. До цього додаються ще й завади через деформації або носові поліпи.

Здається, роки не приходять самі: крім досвіду, вони приносять ще й хропіння. Зазвичай з плином часу м’язовий тонус тіла слабшає. І м’язи піднебіння не є винятком: вони перестають бути напруженими, дещо слабшають, звужують дихальні шляхи та блокують вихід повітря, спричиняючи таким чином це дратівне хропіння.

Щоб уникнути цієї незручності, що так дошкуляє співмешканцям, існують оперативні методи лікування (приміром, хірургічне зміцнення м’якого піднебіння) та неоперативні, спрямовані на усунення завад у дихальних шляхах (приміром, зміна пози під час сну: ніколи не спати горілиць), схуднення, відмова від куріння тощо.

Утім, в Англії група дослідників з Ексетерського університету запропонувала набагато оригінальніше лікування. Ці фахівці проаналізували, як впливають на хропунів заняття співом, адже, щоб співати, треба добре контролювати м’яке піднебіння та горло. З цією метою дослідили сімнадцять осіб (виключивши курців і тих, чиї носові деформації не можна було вилікувати без хірургічного втручання). Їх попросили впродовж трьох місяців — по двадцять хвилин щодня — вправлятися в співі. Вчені виявили, що після цих вправ люди неогрядні хропіли менше. Отже, хропуни, затямте: ви можете почати співати в дýші, і хтозна, можливо, виявиться, що ви Паваротті ХХІ сторіччя.

Пані та панове, перед вами ще одна «зірка» розладів сну: сомнамбулізм — феномен, безліч разів відтворений у літературі та кінематографі. Його визначення доволі просте: сомнамбулізм полягає в прогулянках чи якихось інших діях уві сні.

Перегорнімо деякі сторінки історії. Вже у ІІ сторіччі н. е. лікар Гален згадував, що провів чималу частину ночі, блукаючи вві сні, аж поки прокинувся, наштовхнувшись на камінь, який лежав на його шляху. Своєю чергою філософ Діоген Лаертський [87] Діоген Лаертський (ІІІ ст. н. е.) — грецький історик філософії. стверджував, що вві сні читає, пише та виправляє написане.

З плином років та історичних епох уявлення про сомнамбулізм змінювалися. Деякі велемудрі мужі науки пов’язували його з епілепсією або конвульсіями. Навіть Еразм Дарвін [88] Еразм Дарвін (1731—1802) — англійський натураліст, організатор закритого філософського «Місячного товариства» в Бірмінгемі, учасники якого збиралися в дні, коли місяць був у повні, й жартома називали себе сновидами. , дідусь знаменитого Дарвіна, взяв участь у цій полеміці. Лише в ХХ сторіччі, після того як були визначені REM та не-REM-фази сну, вчені з’ясували, що такі нічні прогулянки відбуваються впродовж глибокого сну (тобто у третій та четвертій не-REM-фазах) і щойно западає ніч. Вони завважили також, що найбільш схильні до цього діти від 5 до 12 років.

Якщо ви колись були свідками випадку сомнамбулізму, то, мабуть, помітили, що нічний блукач робить щось упродовж кількох хвилин, а тоді знову засинає, не звернувши уваги на те, куди привели його кроки.

Інша типова риса блукачів уві сні: вони не пам’ятають, що робили вночі. Саме це трапилося в одній із серій «Чаво з восьмого» [89] «Чаво з восьмого» — мексиканський телесеріал режисера Роберто Гомеса Боланьйоса. . Симпатичний дон Рамон робить рухи, наче наливає в тарілку суп і залишає його Чаво, не фіксуючи, що чинить. Минають ночі, його посудна шафа поступово порожніє, а він не розуміє, чому. Врешті-решт йому пояснюють, що він сновида, й розповідають, що він робив.

Театр також відтворив цей розлад. Сам Вільям Шекспір включив до «Макбета» сцену, коли героїня, яку терзають докори сумління, впадає в сомнамбулізм. Лякаючи цим дам зі свого оточення, леді Макбет блукає коридорами замку: вві сні вона щораз відчуває запах крові на руках. А ось інший приклад: Вінченцо Белліні [90] Вінченцо Белліні (1801—1835) — італійський композитор. присвятив цьому явищу одну з найвідоміших своїх опер — «Сомнамбула» , в якій юна Аміна спричиняється до плутанини (яку сама й розв’язує) через нічні блукання та освідчення в коханні вві сні.