Д’єго Калб - Сон. Наука сну, або Пробудження після неспокійної ночі

Експерти досі не з’ясували до кінця, що спричиняє цей розлад, однак встигли сформулювати деякі переконливі гіпотези; приміром, вони вважають, що в окремих випадках можуть мати вплив зовнішні чинники, такі як мозкова травма. Проте не виключений і генетичний фактор, пов’язаний із орексином (чи то гіпокретином) — речовиною, яку виробляє гіпоталамус і яка бере участь у процесі сон/неспання та у REM-фазі. Вчені завважили, що у хворих на нарколепсію цієї речовини дуже мало або майже немає, і пов’язали її нестачу з двома причинами: помилкою в її виробленні або автоімунним порушенням (захисна система організму атакує сама себе, помилково бореться проти ней­ронів, що виробляють орексин, і організм неспроможний далі його виробляти).

Хоча досі немає ліків проти цього розладу, існують фармакологічні методи лікування, здатні покращити симптоми. Деякі стимулятори (такі як модафініл) та антидепресанти скорочують моменти паралічу, галюцинацій і катаплексії. Крім того, щоб подолати надмірну денну сонливість, рекомендують передбачати денний сон і вживати інші стимулятори, такі як кофеїн. Однак проблема з цією речовиною полягає в тому, що вона має чимало несприятливих властивостей, та й тіло може звикнути до неї, тож, аби досягти того самого ефекту, потребуватиме щораз більшої її кількості.

Не всі проблеми поведінки людини спричинені тим, що вона щось робить не так. Розлад поведінки під час сну REM, приміром, означає просто, що в цій фазі сну відбуваються речі, які не повинні були б відбуватися. Зазвичай, входячи у REM-фазу, ми починаємо поринати в сон і наші шляхи рухливості блокуються. Іншими словами, те, що нам сниться, залишається в нашій голові й не приводить до дій, спрямованих на зовнішній світ. Однак у людей з цим розладом шляхи рухливості залишаються активними, тому ці люди відтворюють різкі рухи сну в реальному світі. Це вельми серйозна проблема, оскільки сплячі можуть травмувати себе або тих, хто спить поруч. Дехто при цьому ще й вигукує сповнені агресії слова.

Така поведінка відрізняється від говоріння вві сні. Базіки, які продовжують розмовляти і після того, як стомлені падають у ліжко, роблять це в обох фазах — REM і не-REM і зазвичай відтворюють буденні розмови. Одне слово, вони можуть бути дещо надокучливими, але більш безпечні, ніж у попередньому випадку.

Дісней також заповзявся навести приклад цього розладу. І навіть раніше, ніж наука навчилася розрізняти REM і не-REM-фази сну. У «Попелюшці» , стрічці 1950 року, пес Бруно вві сні женеться за Люцифером, котом злої мачухи. Ми бачимо лежачого на килимі пса, який кусає той килим, рухає лапами й тілом, аж поки його будить героїня фільму.

Перемістімося, однак, трохи далі в часі й повернімося до історії премудрого гідальго з Ламанчі. Дон Кіхот, окрім того що бився з вітряками, в першій частині роману ­зустрічає й інших супротивників, які також є плодом його фантазії:

«...Він таки спав і снив, що з велетнем воює... Отож він і затинав мечем по бордюгах, думаючи, що рубає велетня, аж уся комірчина вином підпливла» [85] Сервантес М. Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (частина І, розділ 25, переклад Миколи Лукаша). .

Тож, здається, цей добродій не лише потерпав через безсоння, а й мав ще розлади сну в REM-фазі.

Звуки, здатні нас тривожити, можуть бути будь-якого типу й тону. Точніше, будь-якої частоти й довжини хвилі. Однак, якщо обмежити їхній всесвіт тими, що лунають, коли ми спимо, панорама стає набагато чіткішою. Авжеж, ми маємо на увазі хропіння — звуки, від яких найбільше потерпають ті, хто спить поруч.

У фільмі «Білосніжка та семеро гномів» , приміром, хропуть усі гноми за винятком одного, і йому, бідоласі, доводиться непереливки. Втім, ті, хто хропе, чинять так не навмисно й не тому, що зловтішаються, турбуючи ближнього. Ба більше: вони навіть не здогадуються, що видобувають бентежні шуми, і дізнаються про це лише тоді, коли хтось (імовірно, уриваючи хропіння) їм про це скаже.

Хропуть тоді, коли щось блокує повітряний потік, який лине через рот або ніс. Якби наш погляд міг проникнути в рот сплячої людини, ми завважили б, що він розслаблений, так само як язик та стінки горла. Це може призводити до того, що шлях, яким повітря потрапляє в легені й виходить звідти, звужується та робиться дещо закупореним. Під час дихання м’яке піднебіння (задня частина «стелі» рота) й інші тканини горла та носа зіштовхуються й вібрують. І разом видають цей характерний звук, здатний викликати у сплячих поруч бажання жбурляти подушки.