Д’єго Калб - Сон. Наука сну, або Пробудження після неспокійної ночі

Як ми вже зазначили на початку цієї книжки, спати для нашого тіла надзвичайно важливо, хоча й немає одностайного пояснення причини цього. Відомо, однак, що у людей, які мало сплять, виникають серйозні проблеми.

Численні дослідження зосередилися на тому, щó відбувається, коли у здорових людей порушений сон. Волонтерам, які брали участь в одному з таких експериментів, не давали спати якийсь час, а потім проаналізували вплив недосипання на їхній організм. Результати виявилися досить тривожними: насправді ці люди були більше схильні до стресів, мали підвищений кров’яний тиск і не надто добре контролювали рівень глюкози в крові. Ці спричинені звичайним недосипанням симптоми в довгостроковій перспективі могли бути пов’язані з різними захворюваннями, такими як гіпертонія, ожиріння та діабет. Що вже казати про нещасні випадки, до яких могла б призвести втома. Водночас інші дослідження були спрямовані на те, щоб з’ясувати, чи існує якийсь зв’язок між певними хворобами та особливостями сну хворих. З цією метою впродовж багатьох років опитували різні групи людей. Так, приміром, вдалося пов’язати недосипання з масою тіла: люди, які сплять менше шести годин на добу, зазвичай мають високий індекс маси тіла (обчислюється за формулою: вага/зріст²).

Скидається на те, що коли ми мало спимо, в нашій крові збільшується кількість греліну — речовини, що стимулює апетит, і зменшується кількість лептину, який посилає мозку сигнали, що ми задоволені. Тож цікавить таке питання: чи може триваліший сон разом із дієтою й фізичною активністю стати новим методом схуднення? Ласуни могли б уже збивати подушки!

Відомо, що коли ми мало спимо, то наступного дня прокидаємося не в гуморі. Деяким ученим закортіло дізнатися трохи більше про цей феномен, і вони дослідили, що відбувається з людьми, які сплять чотири з половиною години на добу.

Як і слід було чекати, волонтери виявилися більш схильними до стресів, розумово втомленими, сумними й роздратованими, ніж загал. Вони були більшими песимістами й мало комунікабельними (щось на кшталт Буркуна [76] Гном, персонаж анімаційних фільмів. ). І, поза сумнівом, не один дослідник відчув на собі наслідки цього. Однак експеримент приніс і добру новину: коли учасники надолужили години недосипання, ситуація майже докорінно змінилася.

І нарешті, якщо сон триває менше часу, ніж ми потребує­мо, це негативно впливає на зосередженість, математичні здібності та логічне мислення. Ви можете перевірити це вдома (але під власну відповідальність): спіть мало впродовж кількох днів і спробуйте розв’язувати математичні задачі. Потім порівняйте витрачений час із тим, який витрачаєте на це зазвичай, коли вас не будять. Ви переконаєтеся, що коефіцієнт корисної дії помітно зменшився. А чому? Тому що ці здібності розташовані у префронтальній зоні мозку, вельми чутливій до недосипання.

Але пильнуйте! Крайнощі ніколи не доводять до добра: спати надто довго також не рекомендується. Крім того, що ми марнуємо значну частину дня, дослідження продемонструвало, що коли сон триває менше шести годин або більше дев’яти, це збільшує ризик серцево-судинних захворювань. А отже, не варто дослухатися до рекомендацій Наполеона Бонапарта, який казав, що жінкам та ідіотам на сон потрібно десять годин, пораненим — вісім, а чоловікам — шість.

Своїми різноманітними й численними дослідами вчені переконали нас, що ми щодня повинні спати певну кількість годин — ні значно більше, ні значно менше. Кожен знає, скільки йому потрібно (втім, нам би не хотілося дочасно відправити читачів до ліжок). Зокрема тому, що «я зараз засну» легко вимовити, але не завжди легко здійснити. У наступному розділі ми побачимо, що для декого сон може перетворитися на справжнісінький виклик, тоді як інші силкуються тримати очі розплющеними.

Вигадане Габріелем Гарсією Маркесом селище Макондо, що зробилося легендарним завдяки його роману «Сто років самотності» , якось охопила страшна хвороба, від якої деякі персонажі встигли врятуватися втечею: всіх тамтешніх мешканців уразила пошесть безпам’ятства. Вона виявилася такою заразною, що чужинці мусили носити балабончики, аби сповіщати, що вони здорові, й не могли нічого їсти й пити, бо все було інфіковане. На щастя, рід Буендіа спромігся подолати цю пошесть завдяки «речовині приємного кольору», яку привіз мандрівець Мельхіадес.