Валерий Колесник - Свобода. К ней ли мы стремимся? Серия - Христос – современник

Культурная традиция древних народов Ближнего Востока трактовала поцелуй как знак приветствия близких или родных людей. Языческие культы требовали через поцелуй признавать идола: «Впрочем, Я оставил между Израильтянами семь тысяч мужей; всех сих колени не преклонялись пред Ваалом, и всех сих уста не лобызали его.» (3 Цар.19:18).

Иерархические религиозные системы есть потому, что есть люди с рабской психологией. Человек с рабской психологией – это человек, который не хочет брать на себя ответственность. Несмотря на то, что в своем тесном мирке они принимают решения, исключительно только в пользу своей плоти, вина за иерархию лежит на них большая, чем на иерархах. Они, порой, даже если и видят ненормальность иерархической системы не хотят уходить из этой системы. Не хотят думать, не хотят принимать решения. Еще одна проблема, но для тех, кто видит ненормальность и готов уйти из системы – некуда. Нет альтернативы. Но эта проблема решаема – альтернатива они сами.

Бог допускает существование различных идей: «Ибо надлежит быть и разномыслиям между вами, дабы открылись между вами искусные. " (1Кор.11:19). Бог допускает разнообразие организационных конструкций. Бог допускает поклонение ложным Богам, идолам. Бог допускает существование еретических систем. Но до поры. Придет время, и Бог уничтожит ложные верования и религиозные системы: «Он же сказал в ответ: всякое растение, которое не Отец Мой Небесный насадил, искоренится; оставьте их: они – слепые вожди слепых; а если слепой ведет слепого, то оба упадут в яму. " (Мф.15:13—14).

Возможно, что в материалистической, атеистической стране, где пропагандировалось полное отрицание всего сверхъестественного, в том числе и существование Бога – поклонение иконе, то есть, идолу имело положительное значение. То есть, это было признание того, что в мире есть некая сверхъестественная сила, но это только первый шаг к Богу. Далее следовало признать, что эта сила – это Бог. И еще шаг – уверовать и покориться Спасителю – Христу.

Плотская зависимость порождала внешнее рабство. Внешнее рабство как следствие приходит к тем, кто порабощен внутренне. Вот пример:

На Святу (Зелену) неділю бика, барана, вола чи іншу рогату живність прокручували тричі проти сонця, би половик кури не крав. На Зелену неділю вода переливалася у криниці (зачерпнуть відро і виллють назад, безліч разів), би не потрапити під вихор (весілля нечистої сили). На Зелену неділю добре вінчатися – щастя прибавиться молодій парі. На Зелену неділю двоє діток з вербовими гілочками стояли по краях воріт, творячи ними у повітрі літеру «X» (заперечливий знак), і під тим знаком проводилася дихаюча на ладан старина, би, як піде до Господа, не дай Боже, гріхи за собою не взяла.

На Зелену неділю сирітським діточкам дарували найрізноманітніші випічки, би лиха не мати від води. На Зелену неділю парубок замовляв прощальний данец, як думав до Богородиці си женити. Йому з капелюха вибирали маленькі воглиндочки (дзеркальця) і кидали майбутній пані молодій у пазуху, би його очі лиш за ню знали (жінки ті дзеркальця берегли, як талісман, до кінця життя).

На Зелену неділю старі жінки замітали дороги, вулиці, би гадина не вкусила. На Зелену неділю старі діди, взявшись за плечі, обабіч молодіжного майдану виводили аркан, би пута борзо ноги не спутали (не повмирали).

На Зелену неділю парубок ліз на вершечок липи і зрізував звідти гілочку на сопілку, би в лісі мана не водила. Жінки під обід доїли корів, виливаючи молоко котам та собакам, би вигавкували людську злість, що могла надійти до цеї хати.

Котра жінка мала жіночу болу, на Зелену неділю її вистьобували липовими крачками по поясниці (лежала на березі ріки вниз животом) – гадину з неї виганяли (дух хвороби).

На Зелену неділю запалювали три свічі біля отвору у печі, через який виміталася сажа, би дух злий у комині не причаївсь. На Зелену неділю йшли до білого каменя поклін бити, як боліла душа, бо біль на себе перебирав.

На Зелену неділю у ріці топили нечистого, зробленого із синього глемею, тримаючи над ним мітлу з граблями, «би в це село си не пхав».

На Зелену неділю калачі клали на роздоріжжя, де хрести. Таким чином зазивали добрі духи, щоб були оберегами. На Зелену неділю чаклунів купали, якщо дізнавались, що серед селян мешкає такий. Як знався з нечистою силою – здіймалася гроза, блискавиці, вихор: «Божі сили нечистого топили». Та й взагалі, якщо на Зелену неділю дощ, топиться небом лихо 10 10 Затоптаний цвіт. Гарафина Маковій. Народознавчі оповідки [Электронный ресурс]: URL: https://artvertep.com/shop/books/null/13956/Zatoptanij+cvit%3A+Narodoznavchi+opovidki.html (дата обращения: 16.02.2021).