Вовк - Студії з української етнографії та антропології

Поминаючи мсі ні риси ендогамії, ми хочемо звернути увагу читача на сяммхчйие значення нього звичаю. що наводить та «о* і найдавнішої старовини У стародавнії індусів «плода дарувала своєму майбутньому чоловікові сорочку, що Гі сама ткала та шила ( Atharvareda, XIV, акт у A de Gubernatis, І ІЗ) Після скінчення шлюбного ак ту індуська молода нкрива« чоловіка своєю одежею, примоклими «Вкриваю тебе одежею своєю, шо дав мені Ману, щоб ги належав мені одній, шоб ти не думав ні про яку нншѵ жінку» (Atbarvasamhita. IV. 37, иит у М. Осино на. Брачвое право древмнго востокл. Казань, 1В72. 173—174). iZùriop СиншлОимшЛ каже, шо всиновлення сороч кою було Відоме у греків в найдавніші епохи їхньої »«торії (Laisnel de la Salle. t>p cil . ЗО), і грецькі молоді міиялнся своєю одежею Взаємний обмін сорочками був звичаєм також і в иімиїн у середні віки (Gnmrn, Antiij. du droit allemand. 441; Laisnel de la Salle. 29). так само як y Франції був звичай носити в лемі, шлюбу сорочку, подаровану від молодоі, ией звичай практикуються Й лосі в Шаргр» (Chérir*). в Шори (Cher) тощо Його слосте режеио також у Болгарії та у сербів у Далмації (ibid. ЗО), І скрізь пей звичай ма< іиачеиня взаємного аси мов лейим та імтимноги зв'язку.

шВ цей момент у стародавніх греків та римлян співали єн»голами, дуже цікаве пояснення йшло них знахеди ми в одного французького юриста «Cum vero nova nutria in lecto cotfocata euet ac ad eam marltu» accessiset* ul clamor цш nonnunquarn a vtrginibu* in primo conflictu edi soi et exaudiri non potaet epilalamia a »ul» »ocits virgmibus canebantor» <���Вritsonius, ГѴ vetefi rilu nupt., 331) В Італії, поли молодих заведуть до спальні, музики ті співаки виконують довгу серенаду під іх вікнами; а цьому ici беруть участь, повторюючи на всі лади, силкуючись, нюб їх іолоси було чути икнайаалмие «Ьиооа notie. Ьиооа notlel» 4Rev. des Tradition populaire». IStJft. VI. 181 ) Згідно j старим звичлам, шо їм перетворився в богохульство тільки завдяки иалівнчайиїй иаівмосп народу, в Бретані збираються під вікнами хати чи під вікнами молодих і побожно співають Veni Creator, цей звичай існує також і иа півночі Європи, однак з особливістю, шо вже погіршує справу: «Sunt et multae caeremoniae circa lori in If oit um, ut prochi a It* presbyter, si adsit vel cleric us canat hymnum Veni Creator» (Otaus Magnus. I. I. XIV. chap 10, p. 353, цнт. Ed du Mtril. op cit., 71).

A. Wereszczyhska, Весілля в Острополі на Волині (Рукопис)

HtEdelst, du М<���тН, «p. rît fifi, 67.

“* До ішло «ист ліспі лодас:

Хто лотів, гой вертіп,

А кому аерчено. той тсрпіп

<���Чѵ6,, ст, 577, № І32>

Ои, Гриша. BtcLi.tti в Галицькому повіті (Рукопис».

О Koszkiewicx. op. Cit.. 47. Ѣ If*

"" Геродот, IV, 172

*** Дкш»р СишілімсьамА, I, V, гл. 18.

Dèmeuuitr, L’esprlt d« usages ft des coutumes des différents peuples, London, 1776, 187

4Bulletin de la Société d Anthropologie. 1872, CT. 278, mGava, Cêrém. nupt, 110; De Choi Itères, La foreste nuptiale. 138 139

n!Edelst. du Méril, op. cit., 69— 70.

У деяких негрів «Nächst begibt sich das Paar mit Hochzeitsgesellen, Bursche und Mädchen, zusammen in eine dunkele Hütte, wo schaulich Unzucht gefröhnt wird» (Endeman, Ethnographische Zeitschrift, 1874, 38).

я* Ои Гриша, ор. сі*. (Рукопис) : Ннчук. op. cit.. 49 Потебня, ДОмасмеміе і т. л.. ІІ Г25,

Про аналогічні звичаї у Франції див.: Edelst, du MèrU, ор cit., 62. ЧубинскіА, Труды экспод.. IV, 580. шБоі-въ. op. cit., IV, 580,

“І Чаланоеъ, up cit.. ст. 55, примітка 2, га ст. 92. w1Ь . ор, еі Іос. сії.

Laiimier. op. cit., 82.

Ib.. ст. 2<1 242.

Ib., ct. 260; Bernard Picard, op. cit., П, 79.

«Нігде в ситі мі чути, шиб »’оцті шлюбні обряди,— кім? закон Ману,— виконувались на весіллі жкиин легкої новедіихн, що втратили СММ д»воитво* (Manava Dharmu Sastra, III, ЭГ», цит в Осиповл, Брачние право дреяниго Бостон*, 4611. У СтироллвніА Грічні молодий вважав непдиим дли «б* самому вести вдову до шлюбу, в вів Т» один % Лого товаришів чи родичів. У Римі ие виконували жадних церемоній під час шлюбу з вдовию

♦ A de Gubernatis, Storia romp degli tie» nuti. У ФрдниІІ мови, щи вдруге ничпдйди »»між. we мвлм иа голові квіток, а тільки букет иа груди*. І до иеркви вели іх також вдови. іхиі близькі родичі (Gaya, op. cit, 46) В Угорщині жениться :♦ удовими дуже рідко, бо хто виїьме не дівчину, не матиме шасти иа цьому cetri (Ibidem, У Франції та в Італії і іепер роблять ше charivari під вікиаив шлюбяоі кімнати вдови Христіяаська церква meute була проти другого шлюбу, і воли, і огляду иа людську слабість, вона припускала їх, то все-таки вважала їх ta варанту нездержливість, шо ії треба було викупити публічною покуто«» tEdelsl «lu Mêril, ор cit., Ш)

М Leist (AH Arbchw Jus gentium. Jena, IÄS9, 134 paaailfl, 143 рикзіт), стараючись встановити ідентичність шлюбного рятуалу арійських народів, зазнлчк також тря стаді* у весільному святі в індусів та в ннших народів «індогерманських»: ілкладення шлюбу (Eihegründung}, означеним шлюбу {fchectnaetxung) та виклялиня шлюбу (Ehrvollxtehungl Під закладанням шлюбу вій роауміс «die Werbung des Freiere und Zusage seiim» des Gewalthabers des «Мёшепв»: означений шлюбу як «die vom Mldchengeber gestattete Handgreifung, als erster Zeichen der Machtausübung über die Frau», а під виконанням шлюбу - «die Heimtùhrung una Installierung der Braut in ihre hausfrauliche Stellung». Winternitz, що в нього ми беремо ui твердження Leist'a. закидає йому, шо він у своїх зіставленнях обмежився виключно індусами, греками, римлянами та трохи германцями, і вважає також за иедоведені його гадки про значення, наприклад, жертви корови, як Ehegründung. Нам здасться сам принцип Ляй-стоного пояснення виключно юридичним і надто штучним.