Вовк - Студії з української етнографії та антропології

" «Кімска# Старина*, 1890, 1, ISO. ,

A КпгацреьсышА. op. cit., I&2.

" A. Котляревський, op. cit.. 143. 149. 207. 217, 221 і т д

A. de Giibernatts, op. cit., 51; див. також Liebrecht, Zur Volkskunde, 399.

*' Чубинськнй, Труды Экспедиціи. I. 104—106, актовано в Анччима, op. cit.. 60

У Горішній Бретані дітн граються примітивними візками, чимсь на кшталт саней, зроблених з розчахнутої гілляки, до якої вони прнладжують иноді півколеса (повідомлення Поля Себійо)

Нелегко знайти всі ці посередні форми. Наша стаття тільки додаток до праці Анучина; тому ми користуємося нагодою з цієї точки погляду звернути увагу наших колег на ріжні форми саней на Філіппінських островах; ми подаємо їх тут в малюнках, зроблених з фотографій Музею Трокадеро з ласкавого дозволу д-ра E. Т. Гамі (Dr. E. Т. Наглу). Малюнок 6 показує сані, де вже два дрючки поділено на два відрізи, хоч це ще зроблено дуже недосконалим способом,— мабуть, тому, що цей повіз призначений для доріг, не вкритих снігом. Малюнок 7 дає нам зразок таких самих саней, але вони вже мають кадку в формі кошика. Нарешті, малюнок 8 показує справжні сані з трохи загнутими полозами; сані ці дуже подібні до українських саней, що ними користуються зимою для перевозу сіна. Замісць оглоблів у них мотузки. Ці сані з Філіппінських островів тим цікавіші, що вони походять з країни, де ніколи не буває снігу; це може бути до певної міри доказом того, що сані легко могли з’явитися як засіб перевозу в теплих країнах і дати початок повозові на колесах.

Щодо возів, то Ед. Тайлор уже давно зазначив, що їх первісне походження треба шукати в котках або циліндричних шматках дерева, на яких приміщували вантаж та які перетворились потім на колеса з нерухомою віссю 56 . Але ці котки з’являються первісно як додаток до саней, що їх приладжували під полозами. На ассирійських пам’ятниках знаходимо барельєфи, де представлено сцену перевозу колосальної статуї; вона лежить на санях, а під них підкладено котки (мал. 9) 57 .

Щоб зробити воза, зостається тільки зменшити діяметр котка та прикріпити його до саней, що стануть коробкою воза. Так з’явились первісні вози на рухомих осях, що їх зазначив Ед. Тайлор у Римі й у Португалії та Анучин на Кавказі (мал. 10).

Зв’язані дрючки являють собою, без сумніву, первісну форму саней або принаймні одну з цих початкових форм. Але можливо також, що в холодних країнах, де буває особливо багато снігу, перша ідея саней могла зродитись, наприклад, з ідеї ковзунків, що мали бути винайдені раніше. Щоб зрозуміти, які варіяції можуть бути в генезисі саней, досить нагадати ту дотепність та винахідливість, що її виявляють діти північних країн, пристосовуючи все, що тільки можна, аби тільки ковзатись або бігати зимою по льоду. Як приклад дозволяємо собі зрепродукувати тут одну фігурку з картини Breughele de Velours’a, що з неї ми маємо гравюру: малий хлопчик їде по льоду, сидячи в нижньому щелепі,—мабуть, воловому (мал. 11). При погляді на цей малюнок мимохіть згадується схожість, що її завважив Анучин, між словами для означення саней і нижнього щелепу в мові деяких народів. В осетинській мові слово «dzonigh» означає сані і нижній щелеп, так само слово салазки в московській мові, а також, коли ми не помиляємось, слово гринджоли в мові українській.

Вовк Хведір Кіндратович

СТУДІЇ З УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОГРАФІЇ ТА АНТРОПОЛОГІЇ

Київ, «Мистецтво», 1995

Редактор Юрій Іванченко Художній редактор Іван Динник Фото Станіслава Крячка,

Тараса Шабловського Технічний редактор Світлана Гавриленкова Коректори Світлана Гайдук, Надія Шугай

Здано иа виробництво 19.05.94. Підписано до друку 22.02 94 Формат 60х84'/ів. Папір друкарський >fe І. Гарнітура літературна. Друк офсетний. Умовн. друк. арк. 22,32.

Обл.-вид. арк. 32,88. Умовн. ф.-відб. 31,16. Зам. 4-89.

Видавництво «Мистецтво».

252034, Кнів-34, вул. Золотоворітська, II.

Київське акціонерне товариство «Книга».

254655, МСП, Київ-53, вул. Артема, 25.

Вовк X. К.

В61 Студії з української етнографії та антропології.— K.: Мистецтво, 1995.— 336 с.: іл.

ISBN 5-7715-0729-6

Антрополог, етнограф, археолог, літературний критик X. К. Вовк (1847— 1918) у своїх наукових дослідженнях розвінчував вигадки російських імперських учених, котрі вважали Україну всього лиш «югом России». Він переконливо доводить, що український народ усіма своїми особливостями відмінний від сусідніх і являє собою окрему, неповторну антропологічну та етнографічну цілість.