Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи

Це, здається, був останній виступ у періодиці про творчість

B. Підмогильного. Ортодоксальна критика начебто вгомонилася за два роки безперервного «топтання» роману. З’явилися свіжіші об’єкти для нападу: п’єса «Мина Мазайло» М. Куліша, романи «Робітні сили» М. Івченка та «Чотири шаблі»Ю. Яновського, кінофільм «Земля»

О. Довженка... Проте 1931 р. у Харкові надруковано нарис П. Колес-*ника «Валеріян Підмогильний», де літературознавець зазначає, іцо письменник «ще й досі» зберігає засобою політично невиразну позицію «попутника», тому назріла необхідність «розбити ліберальну рутину» у вигляді лояльних статей тарецензій, а найголовніше— зробити «бойову переоцінку творчості Підмогильного» (С. 5).

П. Колесник, вийшовши на вершину вульгарно-соціологічного трактування творчості В. Підмогильного, раптом сам зазнав нещадного розносу від цілої бригади ще «революційніших» критиків. Г. Ткаченко, М. Сайко, Д. Косарик-Коваленко в рецензії на брошуру прийшли до висновку, що П. Колесник занадто поблажливий до В. Підмогильного: він лише констатує, а не викриває «контрреволюційну активізацію творчості Підмогильного» (Життя й революція.—1932.—№> 4.—

C. 83). Висновок був у дусі протокольних допитів ДПУ; «До класового ворога в радянській літературі II. Колесник поставився ліберала

ио,Ѵ примчренськи-опортуністично, а через те розвідку про ’Підмогиль-ііого слід визнати за політично-шкідливу» (С. 85). '

Ні для кого не було секретом, що такі інсинуації робилися під виливом листа й. Сталіна до редакції «Пролетарская революция» (1931. —№ 6), в якому він закликав посилити боротьбу з внутрішнім класовим ворогом. П. Колесник подав до редакції журналу «Життя й. революція» покаянного листа, в якому, визнавши беззаперечно всі закиди на свою адресу, наприкінці заявив: «Моя книжка «Валеріян Підмогильний» політично шкідлива, її треба непримиренно критикувати, бити» (Колесник П. Проти опортуністичної критики //Життя й революція.— 1932. — № 4.— С. 89). Проте критикували й били, зрозуміло, не так ту книжечку про В. Підмогильного, як самого письменника.

І не лише літературні критики. Наприкінці 1934 р. вийшов восьмий том солідної «Литературной энциклопедии», яка видавалася під егідою Комуністичної академії та Науково-дослідного інституту літератури і мистецтва в Москві (головний редактор А. Луначарський). В. Підмогильному тут присвячувалася чималенька стаття (стб. 630— 631) М. Чиркова. З неї літературознавці всієї країни мали дізнатися, що молодий український прозаїк «состоял членом националистических литературных организаций «Ланка» («Звено») и «МАРС»...». Про роман «Місто» мовилося досить докладно, але в дусі того, що тут «отражены буржуазно-интеллигентские индивидуалистические настроения периода нэпа... проводится характерная для П[одмогильного] фаталистическая философия пессимизма и скептицизма в отношении социального прогресса и перспектив пролетарской революции». «Симпатії письменника було помічено лише «к сильным «селюкам», стремящимся завладеть городом, т. е. кулачеству».

Це була остання крапля, яка переповнила чашу офіційного невдоволення творчістю В. Підмогильного. До посмертної реабілітації (1956 р.) його ім’я було викресленим з української радянської літератури, а якщо й згадувалося, то як одіозне. Книжки В. Підмогильного й статті про нього друкувалися лише за кордоном. Так, зокрема, роман «Місто» вийшов окремою книгою в Америці (Нью-Йорк: Українська вільна академія наук, 1954.—301 с.) з післямовою відомого літературознавця Г. Костюка. Давши докладну характеристику творчості прозаїка, він писав про роман «Місто»: «Це — перший і чи не єдиний роман європейського рівня про селянську українську молодь, яка, розбурхана революцією, на початку 20-х років тисячами потягнулась в чужі колись їй міста...» (С. 290). Як безпосередній свідок тогочасних подій, Г. Костюк відзначав, що твір В. Підмогильного захоплював молодь: «Вона читала «Місто» і в ідеях, образах, ситуаціях і конфліктах знаходила себе, свої почуття, свої ідеї й прагнення. Вона їх носила в собі, відчувала, але не могла ані висловити, ані зрозуміти ясно. Ідеї роману «Місто» промовляли до її душі, накреслювали перспективу і окрилювали мету» (С. 291).

1956 р. у Франції вийшов окремим виданням роман В. Підмогильного «Невеличка драма». У передмові професора ІО. Бойка цей твір розглянуто на тлі попередньої творчості письменника. Про роман «Місто» тут мовилося, що автор «уперше серед українських письменників з надзвичайною докладністю атомізує міське життя. Головна постать твору, Степан Радченко, розуміється, не є ніяким позитивним героем не тільки для нас, але і для автора» (С. 5). Високо оцінюючи роман у пізнавальному аспекті, дослідник писав: «Але куди більше значення відіграв цей твір в розвитку стилю нашої прози, в збагаченні нашої мови, і це заслуговувало б на спеціальну розвідку» (С. 6).