Collective work - Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка

З поразкою Людовіка XII французькі наміри щодо експансії італійських територій зазнали краху.

У ці роки війни, час занепаду і змін різних регіональних держав, тільки Венеціанська республіка завдяки завбачливим союзам зуміла зміцнити свої внутрішні й морські територіальні володіння. Але влада Венеції ґрунтувалася більше на слабкості, розоренні інших та контрасті з провідними державами, ніж на власній силі. Фактично після падіння Арагонської династії Венеція отримує окремі порти Апулії, які дають змогу їй контролювати і закривати Адріатичне море; через поразку Сфорца Венеція розширила своє панування на внутрішніх районах Ломбардії, а внаслідок краху Чезаре Борджіа – сина Олександра VI, котрий між 1499 і 1501 р. заснував і організував власне герцогство в Романьї, – підкорила міста Червію, Ріміні та Фаенцу.

Венеціанська аномалія

Серед похмурої панорами, утвореної різними італійськими регіональними державами, Венеція стає аномалією: вона є єдиною сильною, незалежною державою, твердою у своїх давніх інституційних структурах і здатною протистояти та реагувати на вторгнення іноземних держав. Навіть у конфлікті з імператором Максиміліаном I Габсбургом їй вдається перемогти, здобувши Фіуме і Трієст.

Священна ліга Юлія ІІ

Правитель Габсбургів разом із Людовіком XII та Іспанією бере участь у Камбрейській лізі, яку просуває новий Папа Юлій II (обраний у 1503 р.), щоб протистояти успіхам Венеціанської республіки: таким чином, Іспанія може претендувати на Апулію, Франція – на місто Кремона, а понтифік на землі Романьї, виступаючи проти венеціанського оборонного експансіонізму. Камбрейська ліга оголошує війну Венеції та завдає їй жорстокої поразки в Аньяделло 14 травня 1509 р.: Венеція змушена відмовитися від усіх територіальних завоювань після 1494 р., але за допомогою низки окремих угод з Іспанією, Францією і Папською державою їй вдається зберегти політичну цілісність та повернути більшість володінь на материку. Завдяки розгрому Венеції Папа стає новим героєм європейської політики, яка розгортається на теренах Італії. Насправді Юлій II, який через свій характер і політичні плани більше був придатним для ролі військового суверена, ніж духовного лідера християнства, розуміє, що ініціатива Камбрейської ліги порушила італійський баланс, що є надзвичайно вигідним для французьких інтересів, тому він просуває Священну лігу, до якої приєднуються Англія, Венеція, Швейцарія та Іспанія. У свою чергу, щоб обмежити зростаючу силу Юлія II, Людовік XII організовує схизму, скликавши в Пізі собор з метою позбавити Папу влади.

Після битви біля Равенни

Армії зіткнулися поблизу Равенни у квітні 1512 р.; результат битви був сприятливим для французів, але смерть хороброго воєначальника Гастона де Фуа не дає їм можливості скористатися успіхом. Франція фактично змушена відмовитися від Мілана; герцогство зайнято швейцарцями, які перелають владу Массіміліано Сфорца (1493–1530), синові Людовіко Моро. Навіть Флоренцію в 1513 р. окупували іспанські війська, які повернули Медічі до влади. Завдяки цим подіям Папі Юлію II вдалося розширити владу Церкви та захопити Парму, П’яченцу, Модену й Реджо, витіснивши французів з півострова. Але зі смертю Папи в 1513 р. здійснення його задуму було зупинено. Наступником Юлія II став Джованні Медічі (1475–1521), обраний на папський престол з ім’ям Лев X: новий понтифік, із менш войовничим характером та планами, ніж у його попередника, проводить політику примирення між різними регіональними державами з ефемерною метою відновити порядок і рівновагу на італійській території. Однак ця програма негайно демонструє свою слабкість, оскільки не бере до уваги об’єктивної оцінки міжнародного контексту.

Ситуація в Італії залишається спокійною лише кілька років. Саме цей час був необхідний Людовіку XII для відновлення своїх військ, аби спробувати повернути нещодавно втрачені італійські володіння. У 1515 р., коли помер суверен, наступником якого став двадцятирічний Франциск I Валуа (1494–1547), французька армія, об’єднавшись із Венецією, яка не забула принизливої поразки біля Аньяделло, перетнула Альпи і перемогла швейцарські війська в битві поблизу Мариньяно.

Нуайонський мир (1516 р.)

Після цього успіху французи повернули владу над Міланським герцогством, і з настанням Нуайонського миру у 1516 р. було укладено низку договорів, які, за задумом сторін, мали покласти край війнам між європейськими державами на італійських територіях, започаткувавши період стабільності. Іспанії було відведено Неаполітанське королівство, Сицилія та Сардинія, Франція знову отримала Міланське герцогство та право втручатися у справи на території республік Генуї і Флоренції, а також герцогств Савойя та Феррара.